Шлях людства до Бога був досить тривалим і сповненим таємниць. Щоб зрозуміти природу речей, явищ, процесів, знайти відповіді на свої питання, людина досліджувала світ і шукала зв’язки між реальним і надзвичайним, земним і потойбічним. Так виникали перші релігійні вірування і потяг до магії. Часи змінилися, люди – теж, але цікавість до незвіданого супроводжує людину все її життя. Кожна дитина, навіть та, яка не читала «Гаррі Поттера», мріє побачити або навіть створити диво. Часом малюки вдягають чаклунського плаща і без упину пхають до капелюха кролика з надією, що він зникне. Деякі діти збирають усілякі квіти й трави, щоби зварити «зілля». Хтось викликає духів. Дехто гадає на картах. І все це – без якоїсь особливої мети, просто заради того, щоб наївними дитячими очима побачити диво. Це в нас у крові.

У сучасній українській дитячій літературі важко знайти більш чаклунські книжки, ніж творіння Олега Чаклуна. Після «Іскри» з її філософськими повчаннями для підлітків автор знову повертається до малят, їхніх дитячих питань і проблем. Таким чином він продовжує серію книжок для наймолодших на кшталт «Банки варення» і «Калюжі», які мають на меті дати відповіді малюкам на елементарні, але такі важливі для них питання.

Нова книга Олега Чаклуна «Швейцарські казки» розповідає дітлахам про те, звідки береться дощ, чому молоко таке корисне, чому корови в горах завжди ходять із дзвіночком тощо.

Крім того, малюки мають змогу дізнатися про давні вірування наших предків:

•  Анімізм – віра в існування душ і духів. У казках Олега Чаклуна втілено уявлення людей про те, що у гір, озер, вітру є душа, що самі по собі вони є духами, які можуть вступати в контакт із людиною і впливати на неї. Наприклад, у казці «Серце Альп» юнак прямує до Будинку Духів Гір, зустрічає на своєму шляху Дух Гірського Вітру, Дух Хмар і зрештою сам перетворюється на Дух Людини Гір.
• Фетишизм – віра в те, що окремі предмети мають надзвичайну силу. Так, у казці «Диво-камінь» звичайна кам’яна брила має силу здійснити три людські бажання, навіть вилікувати від найтяжчої недуги й зупинити війну. А у казці «Перстень» звичайна каблучка могла зробити дівчину нареченою струмка.
• Тотемізм – віра у містичний зв´язок роду/племені з певним видом тварин. У казці «Дар» до хлопчика уві сні приходить корова-мати, яка вирішила допомогти людям і розповісти свої «таємниці».

На особливу увагу заслуговує насичена пригодами казка «Залізні собаки Люцерна». Сюжет цієї казки нагадує відому детективну повість англійського письменника Артура Конан Дойля «Собака Баскервілів». Містичні собаки в залізних обладунках тероризують миролюбних і волелюбних жителів маленького містечка. Четверо відчайдухів наважуються кинути їм виклик і здолати. Здавалося б, приборкати цих звірюк неможливо – їх навіть ведмеді бояться. Але, як виявилося, достатньо знищити фетиш, тобто предмет, що дає їм силу, – і злих тварюк можна перетворити на переляканих цуциків, що тікають у кущі. Дитина занурюється в атмосферу пригод і середньовічного лицарства, кожен абзац тримає її у перманентному напруженні й очікуванні розв’язки.

На сторінках Чаклунової книги оживає все: і гори, й озера, й каміння. Все дихає, думає і говорить. Кожна рослинка для чогось потрібна, кожна тваринка може чомусь навчити. Але все ж у «Швейцарських казках» бракує Швейцарії. У книзі ми зустрічаємо неповторні пейзажі цієї країни, специфічні для того краю імена (Улі, Ульріх, Марта, Клаус, Стефан і т.д.), але не вистачає розповідей про визначні місця або легенд, які передавалися з покоління в покоління і відображають світогляд народу. Якщо це казки, які Чаклун придумав сам, а не зібрав та записав із уст місцевих мешканців, то ці історії мали б містити правдиві відомості про певні архітектурні пам’ятки, щоби якомога краще розкрити читачам красу цієї країни.

Крім того, у «Швейцарських казках» Олега Чаклуна є деякі неточності. Наприклад, у казці «Принцеса-хмаринка» хмара спускається до моря і зачіпається за дерева. Але у Швейцарії немає моря. Герої Чаклунових казок стелять собі постіль із гілок і солодко на них сплять. Але хіба може бути зручною і м’якою постіль із гілок? І чому персонажі дитячої книги п’ють у шинку пиво, а не квас?

На відміну від «Іскри», «Швейцарські казки» прикрашають кольорові малюнки. Художниця намагалася відтворити популярні у Швейцарії вітражі. Ілюстрації вийшли яскравими, об’ємними, але техніка, якою виписані обличчя героїв, відрізняється від тієї, яку використовують майстри вітражних малюнків. Для порівняння варто розглянути вітражі білорусько-французького художника Марка Шагала або швейцарця Августо Джакометті. Їхні роботи виконані в стилі абстракціонізму і є неперевершеними зразками авангардистського мистецтва початку XX століття. Обличчя на вітражах – розмиті, не мають чітких рис і зливаються з тілом і загальним фоном. Обличчя героїв книги, яких зобразила художниця Ірина Суманенкова, вийшли надто чіткими. Як на мене, малюнок сприймався би більш цілісно, якби обличчя були виписані не настільки детально.

І все ж, попри деякі недоліки, «Швейцарські казки» цілком можуть стати настільною книжкою для «чомучки», дати відповіді на прості, але такі важливі запитання. Та теплота, яку вклав автор у своє творіння, навряд чи залишить байдужим малюка.