Re: цензії

22.04.2024|Ігор Чорний
Розтікаючись мислію по древу
08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень

Re:цензії

04.10.2014|09:05|Василь Голобородько

Полювання за справжнім світом

Лесик Панасюк. Справжнє яблуко. — К.: Смолоскип, 2014. — 112 с.

Ці вірші не можна цитувати, тобто не можна виривати із тіла вірша окремі рядки, щоб цитувати, ба якщо виникає потреба в цитуванні, то треба наводити увесь вірш.

Тому ця поезія принципово антицитатна, нарешті вірші повертаються до свого питомого призначення.

Хіба мало в українській поезії книжок складених із суцільних цитат, тобто автор пишучи вірші має насамперед на увазі цитування його заримованих трюїзмів у перспективі, читачами, критиками, вчителями!

Колись один поет назвав свій збірник «Цитатником», очевидно висміюючи такі настанови авторів попередніх поетичних збірок.

Ці вірші являють собою приклад звільнення від риторики, повернення до образності, як домінантної властивості поезії.

Вірші повертаються до своєї відвічної суті, звільняючись від зовнішніх ознак поетичності.

Варто також зазначити, що ці вірші дуже енігматичні, тобто один якийсь певний смисл не викристалізовується у свідомості читача наприкінці дочитаного вірша.

Цьому не варто дивуватися, адже і кожен комунікативний акт не є адекватно зрозумілий для обох його учасників, така вже природа людської комунікації.

Вірші нагадують музику, яку не можна вербалізувати, а тому й неможливо процитувати.

Колись Верлен вимагав від поетів, щоб у віршах було більше музики, хоча ту вимогу багато хто з поетів розуміє, як наспівність, всілякі фонетичні штучки: асонанси, алітерації, дотримування класичних розмірів, хоча насправді він вимагав звільнення від риторики, яку називав "літературою", та посвяти поета образності, через яку висловлюється невимовне, як у музиці.

На початках поет у своїй творчості є суб´єктом полювання на світ: справжня жінка, «справжнє яблуко», справжня дружба, але непомітно – з віком – поет сам перетворюється на об´єкт полювання – тепер світ полює на поета.

Реалії у цих віршах існують виключно для поезії, а без віршів – світ порожній і холодний.

Прикмета цих віршів – розсипаний у багатьох віршах панерос – в усьому присутня кохана людина, світ стає олюдненим, ба навіть рідним.

Глибина ситуації витворюється, тобто відчувається те, що міститься за позірно ясними образами.

Ці вірші приємно читати, не знаю, чи кодифікована у науці про рецепцію художніх творів ця категорія, але мені самому – пересічному читачеві – було приємно познайомитися з віршами цієї збірки.

Повертаючись до початку мого слова до книжки та щоб не забирати багато місця на сторінці, відсилаю читачів до моїх улюблених рядків – читайте усю збірку!



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери