Годі уявити собі Різдво без колядок. А якщо колядує не будь-хто, а маленький вовчик? Боятися його чи підспівувати? Про це наймолодші читачі можуть довідатися, погортавши книжку-картинку Оксани Лущевської «Вовчик-колядник». Адже без ошатної й цікавої різдвяної літератури також важко уявити собі Різдво. Проілюструвала книжечку, яка побачила світ у видавництві «Братське», івано-франківська художниця Світлана Балух. Персонажі, яких вона створила в затишних пастельних тонах, – надзвичайно зворушливі, тож, мабуть, сподобаються і маленьким читачам, і їхнім батькам.

«Вовчик-колядник» – вже друга різдвяна книжка молодої письменниці.  Однак якщо перша – «Дивні химерики, або Таємниця старовинної скриньки», написана у формі різдвяного детективу для молодших школярів, то «Вовчик-колядник» стане доброю книжкою для малят від двох до п’яти. Адже казка невелика за обсягом і максимально адаптована стилістично саме для таких маленьких читачів.

У викладі – короткі речення, які не перевтомлять увагу дитини-читача (чи радше слухача), і великі малюнки, які заохотять малюка гортати книжечку не раз, аби знову і знову розглядати улюблених героїв. Також дитина зможе «промовляти» від імені вовчика-колядника чи хлопчика, а дорослий – від імені вовка-тата. Тож читання стане водночас захопливою грою в театр.

Досвідченіші читачі, які візьмуть до рук «Вовчика-колядника», напевне, пригадають собі не лише народну казку, а й британського родича маленького колядника – Капосного Вовчика пера Іана Вайброу. Адже Капосний Вовчик теж не хотів бути хижим, і його відіслали на науку до Вовчила-Хижачила!

Сюжет «Вовчика-колядника» побудований за мотивами народної казки, і діти знайдуть у ньому згадки про ще дві добре знайомі їм казки – «Вовк та семеро козенят» і «Троє поросят». Як і казкою про вовка-колядника, цими казками на добраніч тато-вовк хоче виробити у малого вовчика, занадто лагідного й співчутливого, вдачу справжнього хижака. Однак це йому не дуже вдається.

Натомість вовчик, наслухавшись про хижого родича, який поїв усіх, кому заколядував, переодягається маленьким хлопчиком і йде колядувати. І що найкумедніше – колядує разом із хлопчиком, який переодягнувся вовчиком.

У такий спосіб авторка не лише нагадує маленьким читачам про те, що добро винагороджується (вовчик наколядував цукерок), а й про те, що у Різдвяну ніч стаються справжнісінькі дива – вовчик може бути добрим, а не хижим, як його рідні. І хлопчик може зовсім не боятися колядувати разом з маленьким хижаком. Словом, українське прислів’я: «Скільки вовка не годуй – а він у ліс дивиться» у контексті цієї кумедної різдвяної казки для наймолодших втрачає свою силу.