Завжди, коли говоримо про перекладну літературу мусимо мати на увазі моменти «неперекладності», які майже завжди трапляються перекладачеві. Переклад латвійської поезії сприймаємо як своєрідну трансформацію оригінального авторського письма в український простір. При цьому завжди варто пам’ятати про важливість правильної інтерпретації будь-яких перекладених творів. Адже перекладач – лише місток між автором та читачем, а перекладати вірш – це настільки ж складно, як і творити оригінальні тексти.

                Вірші Чакса мають своєрідну структурну будову, що підсилюється ритмічними пластами конструювання поетичного образу. Оскільки за тематикою – це урбаністична поезія, то й метафорика торкається здебільшого вулиць Латвії:

                Я мешкаю в стінах самого центру,

                де сад –

                один горщик з квітами на дзиґлику в кімнаті

                та жмут минулорічного вересу у вазі.

Поєднання описів міста із описами природи творить синестезію зорових та звукових образів: «У вузькому, як щілина поштової скриньки,/ провулку Старої Риги,/ де шумовиння й штурханина ледве відлунює,/ де пахне смолою, залізом і яблуками з підвалів сухих…». І тут маємо влучне порівняння дами із інструментальною (звуковою) технікою, себто паралелізм: «я зустрів панну/ гарненьку й метку,/ як язик,/ як на струнах скрипковий смичок».

                Знаходимо й оди вулицям із несподіваними порівняннями та контрастними поєднаннями:

                О вулице Маріяс,

                монополістична вулице

                жидів

                та нічних метеликів, -

                дозволь

                величати тебе

                у віршах довгих і струнких,

                як шиї жирафів.

Навіть еротичні мотиви змальовуються піднесено, високо: «Вона спішить на вечірку,/ де так солодко смоктатиме лікер,/ танцюватиме чарльстон/ і, близько четвертої ранку,/ віддасться в пітьмі/ пихатому молодикові у фраку». Що особливим є у версифікації цих текстів – особливий ритм, який досягається завдяки увиразненню кожного окремого рядка і багатошаровому конструюванню образів, які лише в сукупності можуть творити цілісну картину.

Важливим також є прийом градації, що ніби навмисно підсилює сказане, акцентуючи на повторах: «Афіші, афіші – душі міст –/ яскраві, крикливі, мов панчохи кобіт,/ криваво-червоні, чорні і жовті – / на кожному розі, біля кожного стовпа і брами/ кидаються на мене, як оті розпусниці опівночі».

Авторські паралелі вражають своєю несподіваністю та конкретністю: «На новому понтонному мості/ я зустрів пана./ Від нього повіяло/ такою повнотою, таким спокоєм,/ немов від смаженого поросяти/ на біло вкритому столі». А від деяких текстів віє навіть натуралізмом:

                Її очі

                були вологі,

                неначе два брунасто-блискучі каштани,

                а її стегна

                під сукнею,

                короткою, мов грудневий день,

                спантеличили моє серце

Але все ж таки найхарактернішою ознакою поезії Чакса є несподівані, контрастні, а іноді й оксюморонні порівняння: «морозиво…/ твої ріжки/ пишні й кремові,/ мов троянди у склепах,/ твої ріжки/ рум’яні, мов кров,/ мов губки кобіт і світло нічного авто»…