Окрім своїх колишніх амплуа рок-музиканта, автора й виконавця власних пісень, художника, письменник Юрій Перетятко став теж і дослідником прадавньої історії України.

Книжка «Ода Оріям» задумана автором як перша (можна сказати, пілотна, - і ця «пілотність» вже вистрілила дуплетом) частина широко закроєного проекту. Стимулом для її написання послужила ціла вервичка причин (висвітлених у вступному розділі). Першочерговою з них є та, щоб сучасна українська молодь, не зашорена накинутим совковим світовідчуттям, змогла усвідомити, що якраз на нашій землі був сакральний центр виникнення сучасної цивілізації. Нехай це й буде дещо міфологізованим, але треба змалку виховувати в людях почуття гідності й гордості за свій народ, свою землю, а не керуватися спекулятивно нав´язаною інформацією, яку нам «щедро подавали поневолювачі, узурпатори та інородці».

Відкривається книжка розділом «Роздуми про Праматір». Автор називає Україну праматір´ю світу. Назва Україна існує приблизно останню історичну тисячу років, до того були інші назви, це вже менш суттєво. Головне те, що народ, який тут проживав і проживає, має тяглість осідлості на цій землі не одне тисячоліття вглиб до нашої ери. Зафіксовані в історичних джерелах наїзники приходили сюди й рано чи пізно відходили (залишаючи, безумовно, деякі свої риси в місцевому етносі), а ядро народу залишалося ж тут. Хоча й частини його мігрували по різних усюдах, розносячи зародки цивілізації.

У книжці є загалом п´ятнадцять розділів (у першому виданні їх було лише одинадцять), кожен із яких цікавий по-своєму. Назви цих розділів, як правило, промовляють самі за себе: «Відичне створення світу», «Наука про початок життя», «Езотеричні гіпотези генези», «Створення людини», «Потоп і зміна цивілізацій», «Орійська рапсодія», «Епохи і покоління», «Археокультури України», «Походження етносів», «Мовне попурі», «Грекоцентрична модель», «Замовчувана Імперія», «"Раби" - господарі Європи», «Першоцарі Орійщини». Промовляють лише певним чином, безумовно, бо треба їх прочитати, щоб і вникнути у зміст, і розшифрувати назви.

Своєрідними додатками слугують власне «Хронологічна таблиця» і хронологічна ж табличка «Відкриття Орійщини». Першим пунктом хронологічної таблиці слугує нотатка: «12000 рр. до н. е. - Святилище Кам´яна Могила (біля Мелітополя) з протописьменами, які переписувалися жерцями Орійських колоністів і розносилися в землі розселення (Анатолія, Сумерія тощо)». Останньою ж нотаткою є така: «1363 р. (10.06) - литовський князь Ольгерд і українські князі громлять Орду на р. Синюха, відбиваючи від ворога Київщину і Поділля». Колосальний часовий простір між першою та останньою нотатками містить цілі розсипи лапідарно сформульованого фактажу, цікавого і фахівцям, і аматорам. Алгоритм відкриття Орійщини вібрує від 1771 року, коли в Європі з´являється французький переклад «Авести», аж до сьогодення, адже зовсім нещодавно (у 2006 році) на Луганщині група ентузіастів ідентифікувала святилища-піраміди, які гіпотетично були зведені принаймні на три століття раніше від найдавнішої єгипетської піраміди.

Автор у жодному разі (це він сам заявляє) не претендує на якісь особливі відкриття чи на статус носія істини в останній інстанції. Він є компілятором начебто відомих фактів, які подає в корисному світлі у несподіваних сполученнях, і тоді справді виходять одкровення. На деякі речі буквально наче очі відкриваються, і думаєш: направду, як вдало і вміло автор поєднав і виклав факти, що вийшла-таки ода нашим пращурам.

Книжка «Ода Оріям» написана жваво й цікаво, адже Юрій Перетятко має значний белетристичний досвід, він є автором низки повістей і багатьох оповідань, зокрема повісті «В тенетах маразму», химерного циклу новелеток «Семеніада» з лотреамонівським сплавом образів і ситуацій. У назві Перетяткового твору «Ода Оріям» використана (можливо, й підсвідомо) давня поетична алітерація, коли слова починаються з тієї самої літери, - це додає ледь вловного аромату при сприйнятті принаймні цієї першої його частини евентуального цілого опусу маґнуму, адже цілісний фундаментальний корпус цілого твору (либонь, під цією ж назвою) має бути принаймні втричі більшим. Книжка завоювала вже доволі широке коло вдячних читачів, про що свідчить те, що вона витримала минулоріч два видання: перше у львівському видавництві «Тріада плюс», а друге - в тернопільському «Богдані».

Згодьтеся, два видання однієї книжки протягом якогось півроку є в нас тепер явищем, як би то сказати, небуденним.