Ще до початку знайомства з романом мене змусила тонко всміхнутись анотація, де зазначалося, що «Ця книга … про дружбу, яку не купиш в гастрономі». Одразу згадалося з дитинства: «Не секрет, что друзья не растут в огороде». Подібне висвітлення суті роману одразу налаштувало на скептичний лад.

Авторка – український японіст Ольга Хоменко – явно писала цей роман на основі власних спогадів і вражень. Її героїня живе і вчиться в Токіо, готується до захисту дисертації, вона молода, самостійна, цілеспрямована – такий собі ідеал сучасної жінки. Відповісти на просте питання «Про що роман?» виявилось несподівано складно. В центрі сюжету – особиста драма героїні, яку раптово кидає чоловік. Кидає її, перебуваючи у Києві, за тисячі кілометрів від дружини, вимагаючи через sms документи про розлучення. І для героїні, затурканої побутовими проблемами (брак часу на дисертацію, нестача коштів на навчання) це стає останньою краплею. Така ось love story.

Проте нічого злого героїня із собою не вчинила. Подальший сюжет роману обертається навколо її особистих переживань, часом таких гострих, що дивуєшся – як то вони прожили з чоловіком вісім років і так і не придивившись одне до одного. Все це перемежовується тусівками героїні з її друзями з усіх куточків світу, мандрівками Токіо, спогадами про минуле, дитинство, любов, Київ, Україну і т.д. Через ці спогади, що йдуть у довільному порядку, сюжет роману постійно вихляє між Токіо 2000-х та Києвом 90-х (причому і першого, і другого в романі небагато), а героїня подорожує в часі зі студентської юності в дитинство і навпаки.

Загалом твір сильно скидається на звичайний дамський роман – героїня врешті решт знаходить в собі сили повернутися до Києва і оформити розлучення, переконуючи себе, що проживе й без чоловіка. При цьому вона починає задивлятися на інших хлопців, ще не будучи розлученою. Ближче до кінця роману оповідь від першої особи перемежовується детальною історією життя батька екс-чоловіка героїні, потім роздумами самого чоловіка, і завершується все невизначено – кінець ніби й щасливий, а ніби й не дуже. Крім сюжетної розсмиканості, суттєвою проблемою роману є елементарна граматика – кількість помилок і русизмів вражаюча.

На кого розрахований роман – не зрозуміло. Для любителів Японії – Японії там вкрай небагато. Для любителів жіночої прози – відсутній стрункий сюжет і хепі-енд. Втім, в романі часом натрапляєш на гарні місця – такі собі фотографічні спогади, пов’язані з Києвом минулого і Токіо теперішнього. І якщо хтось готовий дбайливо їх відшукувати – то ця книга саме для нього.