Видавничі новинки

Ярослав Орос. «Витівки Ярга»
Проза | Буквоїд
Астрід Ліндгрен. «Щоденники воєнного часу. 1939-1945»
Наталя Гузєєва. «Любов та 17 страждань Петрика П’яточкина»
Дитяча книга | Буквоїд
Вільям Ширер. «Злет і падіння Третього Райху. Історія нацистської Німеччини. Том 1-2»
Зак Ібрагім і Джефф Джайлз. «Син терориста: історія вибору»
Ульф Старк. «Мій друг Персі, Баффало Білл і я»
Дитяча книга | Буквоїд
Бред Стоун. «Продається все. Джефф Безос та ера Amazon»
Рене Найт. «Дисклеймер: усі збіги випадкові»
Девід Келлі, Том Келлі. «Творча впевненість. Як розкрити свiй потенцiал»
Деніел Сіґел, Тіна Брайсон. «Секрети мозку. 12 стратегій розвитку дитини»

Re:цензії

07.07.2011|07:44|Яна Стогова

Наша відповідь «гнилому заходу»

Марія Ряполова. Бурецвіт. – Львів: Кальварія, 2010. - 256 с.

 

Під час читання цієї книги мене не полишало відчуття, що я дивлюся піратську копію якоїсь із перших частин «Гаррі Поттера», зняту кишеньковою камерою з останнього ряду кінотеатру у провінційному містечку.

Їх так само троє: Бурецвіт-Поттер, якого несе по життю, і якому допомагають друзі; Лірина-Герміона, розумна, але інфантильна і несимпатична дівчина, яка не вміє гарно вдягатися; Мереж-Рон, невмілий поет, фотограф і чарівник, який ніяк не знайде себе у житті і постійно викликає сміх глядацької зали.

Є тут і свій Волдеморт, тобто, Волан-де-Морт, як у недолугому російському перекладі. Звуть його чаклун Моротемн, він занапастив сотні людей і відібрав їхні долі (це його робота і спосіб життя); і, так, у нього теж є свій особливий зв´язок із Бурецвітом-Поттером, і не тільки через прокляття, як у світовому бестселері, але і через те, що насправді Бурецвіт вже давно втратив свою долю, і це саме Моротемн шукає всевладний артефакт «орхідею долі» замість Бурецвіта, якому вона призначена.

Бачимо тут і свій «таємничий ліс», який називається «Заповідником»; і вчителів «чарівної школи» - русалок-чоловіків, які розрізняються епітетами «правий» і «лівий», як можна дізнатися з тексту далі, ці означення не випадкові, «правизна» і «лівизна» курсу партії у книзі неабияк присутня.

Починається книга з опису квіткової крамниці, по суті оранжереї професорки Спраут із «Гаррі Поттер і Таємна кімната». (Пам´ятаєте, там ще мандрагори так прикольно ніжками дригають?) Тільки абсурдний опис чарівних рослин, не таких екзотичних, а цілком знайомих нам балакучих кактусів і різноманітних квітучих папоротей (це так, «для естетів», зауважує автор), смачно пересипається «радянськими» жартиками, як-то про кущики-вампіри, яких треба годувати власною кров´ю (чудовий подарунок для любої тещі).

«Наші відповіді» будь-чому «західному» як на ідейному, так і на структурному рівні, як це можна бачити у «Бурецвіті», ніколи не вирізнялися особливою літературною цінністю чи фантазією.

У дебютній книзі молодої авторки наявні проблеми з мовою та описами, часто зустрічаються російськомовні конструкції, а то і просто «машинний» переклад, так, наприклад, авторка не знає слова «крига», замість нього упевнено використовуючи кальку «лід».

Проблеми і з логікою, як у самих сценах, коли, наприклад, у межах одної дії борщ обертається на суп, а тоді знову непомітно стає борщем (не дивно, що по сюжету героям було важко це їсти); так і з загальною логікою розвитку дії, коли, наприклад, чаклун Моротемн перетворюється на потворку (нічого не нагадує?), втрачає свою чаклунську владу, а на образі і поведінці Бурецвіта, що мав на цей час стати вільним, це аж ніяк не відбивається (Лірина ж чомусь волю від неволі відрізняє, хоча теж віддає свою долю).

Лінійний сюжет, світ не прописаний, розпадається на окремі фрагменти, які тримаються на гегах і впізнаваних цитатах; герої не розвиваються, і жоден з них психологічно не доведений до кінця. Зникає Мереж, зізнавшись, що весь цей час був учнем Моротемна; Лірина, що має комплекс залежності від батька, не долає його, а стає залежною від русалок-чоловіків (доречи, в особистому житті у героїні з чоловіками свого віку великі проблеми); Бурецвіт не розкривається як персонаж, оскільки замість нього квест виконує чаклун; а самого чаклуна Моротемна як образ буквально «розвіює з димом» після того, як суспільство дізнається, наскільки він «поганий» (а наче до того не знало, що чаклуни відбирають долі, у чаклунів навіть є своя «професійна етика», схожа на етику менеджерів великих корпорацій, і «внутрішній кодекс» по типу мафіозного клану).

Книга є втіленням комп´ютерної гри, де кожний квест можна виконувати з різною швидкістю, так само, як з різною швидкістю читати цю книгу, проглядаючи, або смакуючи вульгарні подробиці.

Так, наприклад, авторка описує один з уроків русалок-чоловіків:

«Це була, мабуть, найдурніша вправа з усіх на другому рівні. Все відбувалось у внутрішньому дворику русалкового палацу. Просто на вулиці стояв довгий стіл, на ньому було турботливо розставлено пляшки і графини з соками, компотами, мінералкою, алкогольними напоями, чайники з кавою і чаєм. Окремо красувався нарізаний кавун.

Щопівгодини бідолаха Бурецвіт мав випити чергову склянку. Вміст її, щоправда, визначав сам шукач.

Виходити за межі двору було заборонено. У дворику туалету не було.

- Я не розумію, - вигукнув мій клієнт, - що ви від мене хочете?

- Не більше, ніж твій власний організм, - запевнив русалка. Він привів якихось жінок різного віку. Вони прогулювалися двором, зрідка кидали зацікавлені погляди на хлопця, але вже нудьгували. І це не дивно, бо дійство відбувалося четверту годину.

Ця вправа не викликала б жодних труднощів у певного типу чоловіків, але Бурецвіт до них не належав. Усе було зрозуміло від самого початку, із вправою слід було би впоратися якнайшвидше, адже нам дорогий час. Але шукач уперто демонстрував своє не надто важливе в цьому випадку вміння приборкувати примхи тлінного тіла.

Деякий час тому він перейшов на спиртне. Зараз він трохи похитувався, крокуючи довкола стола. Нарешті шукач зупинився, підкликав до себе Мережа і почав із ним радитися. Як я дізналася перегодом від останнього, питання полягало в тому, що виглядатиме більш по-ідіотському: звичайні дії, до яких люди вдаються в таких ситуаціях, чи вологі штанці? Мереж запевнив, що мокрі штанцята поза конкуренцією, бо це буде більш ніж по-дурному.»

Тобто, цілком нормальну людину розбещують (а заразом і читача, роблячи подібні дії нормою і поза межами книжкового простору).

Щоб знайти «орхідею долі» і стати власником свого життя, «шукач» має навчитися брехати, красти, обманювати людей, бути безсоромним, закохуватись «на замовлення», нікому не довіряти і нікого не поважати, нічого не цінити і не перейматися думкою інших - тобто всьому, що викликає огиду у людини зі здоровою психікою.

«Шукач» таки знаходить свою «орхідею», тож має повне право на асоціальну поведінку, за яку йому нічого не буде: «Це ви живете в суспільстві, а власники орхідеї живуть просто разом із суспільством. Воно їм не заважає. Ці люди - вільні, вони отримують усю можливу свободу дій і всю необхідну духовну міць задля того, щоб від цієї свободи не розгубитися. Вони контролюють себе, але більше їх ніхто не здатний контролювати. А головне те, що вони не стають при цьому ледь помітними привидами. Ні, вони змінюють дійсність довкола, перенаправляють енергетичні потоки, скажімо так».

Не нагадує поведінку синків і дочок, про аварії чиїх дорогих авто часто повідомляють у новинах? Тільки де взяти «духовну міць» безсоромному, яким має стати «шукач»?

Як знаємо з того ж «Гаррі Поттера», у справжніх Гогвортсах вчать бути сміливими і вірними своїм друзям і точно не схвалюють справляння малої нужди у присутності жінок.

Ідея відсутності гуманістичних цінностей проводиться через увесь твір. Філософія життя всіх героїв твору у тому, що «життя - лайно». І, якщо, наприклад, Мереж пише про лайно вірші і виголошує промови на честь цього продукту життєдіяльності; то Моротемн таким робить життя інших, при цьому у вигляді потворки чудово куховарить (що ж іще має робити один із найжахливіших чародіїв свого часу?). І навіть Мрія (це так звуть одну з героїнь) спочатку постає як «зелена потвора у шмарклях», а потім як сексуально стурбована дівуля, у якої кілька років не було чоловіка.

Перевертання світоглядних істин підкріплюється властивим для «наших відповідей» сплавом комунізму і капіталізму. У «чарівному світі» героїв Марії Ряполової, де міста по дитячому називаються «Нічним» і «Місячним» (але є Нова Зеландія!), є піонери і великий вождь пролетаріату Ленін, натяки на «кольорові» політичні сили і національну нетерпимість, але є «Плейбой», порно-еротика у вигляді записаних квітами снів, стиль одягу а-ля Зорро, мультяшні Чіп і Дейл, лицарі короля Артура, Мюнхаузен, Шекспір і Святе Письмо, «Господь гуманіст», расисти і терористи, інопланетяни, реклами прального порошку (й усього іншого), жіночі журнали з тестами про секс, японські кросворди, іміджмейкери і психоаналітики, CALL-центри, де всім бажаючим отримати відповідь від «мудрих русалок» втюхують цитати з книжки афоризмів, та інші деталі, для антуражу повисмикувані з нашої реальності.

Також за традицією сучасної української літератури додано трохи «національного» елементу: різнокольорові квітучі папороті, які можна легко купити у магазині; неїстівний борщ; русалки, які опікуються чарівними рослинами (щоправда, незрозуміло, з якого дива, але для русалок-чоловіків, чий улюблений одяг - футболки із зображеннями сексуальних русалок-жінок, таке теж нормально). Також, окрім роздумів «про творчість», теж невід´ємних від того, що нині в Україні називають «молодою літературою», присутній престижний київський цвинтар для творчих людей, «Сад Гетсиманський» Багряного («Для підняття духу»). Дзвінок на дверях у квартирі Бурецвіта співає усім відому пісню «Чо-орнобривців насіяла мати у мої-їм світанковім краю-ю»... І таке інше, гарно, що хоч вишиванок і козаків немає.

Про цю книгу, названою, новим напрямом в українській фантастиці, можна говорити ще довго, але, щоб осягнути всю її антиестетику і хворобливість, читач має прочитати бодай десяток сторінок із середини тексту.

У романі «Бурецвіт» перевертається вся «здорова» світоглядна система (цей твір справді «буреносний» для здорового мислення), як це зазвичай відбувається при вживанні легких наркотичних речовин - підсідаєш непомітно, і сам не помічаєш, як тебе перестає непокоїти соціальна несправедливість, чи що хтось залишив калюжу у твоєму ліфті.

Зважаючи на хворобливість нашого і європейського суспільства, не дивно, що цей роман було визнано найкращим дебютом 2010 року в Україні серед фантастичних книжок за версією Європейського Конвенту наукової фантастики «Eurocon-2011».



Додаткові матеріали

20.06.2011|19:13|Події
Марія Ряполова отримала нагороду Європейського співтовариства наукової фантастики
30.11.2010|09:16|Новинки
Марія Ряполова. «Бурецвіт»
Ряполова Марія
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери