Лірика Сони Ван безумовно належить до сучасної експериментальної поезії, пройнятої віяннями постмодерністських тенденцій. Відсутність розділових знаків та свідоме членування строфи на окремі, яскраво увиразнені в рядках, слова, спонукає до мозаїчного сприйняття тексту. Поезія наскрізь пройнята релігійною тематикою і провідним мотивом збірки стає гріх, точніше його відсутність, бо «ото щойно/ усі мої гріхи/ відпустив/ знайомий священик». Авторка безпосередньо в тексті застосовує цитату з Біблії: «спочатку було слово/ і слово було в Бога». Все це створює своєрідний духовний колорит і культивує почуття справжності та невимушеності поезії.

Поезії цієї збірки – філософсько-медитативного характеру і спрямована на пошук екзистенції: «я/ губами/ торкнулась землі/ та/ кликала тебе». Пафосно та водночас невимушено звучать оксюморонні рядки квінтесенції життя: «спорожнів/ мій грішний дім/ наче рай», бо «минають мої кохання/ …червоними каретами». Сучасністю відлунюють свіжі, незамулені часом порівняння молодої поетеси: «тіло…наче кришталева амфора», «язик…наче колібрі». ЇЇ порівняння досягають образно-символічного звучання в окремих рядках: «Бога/ ношу під сорочкою/ наче теплий хліб». Концептуальна архітектоніка поезій становить явище текстуального коду, шифри якого знаходимо поміж рядками: мати «продовжувала/ вішати з тіста/ білявих ангелят/ з кінчиків своїх пальців», проте зізнається, що боїться «святих/ помилок/ ангелів».

Ці автобіографічні тексти з книжки поетеси «Я не маю імені» мають сповідальний характер і претендують на входження в літературу з якісно новим жанровим різновидом. Ми пропонуємо класифікувати його як щоденник у віршах, або ж ліричний щоденник: «успадкувала дідову/ ранішню віру/ батькову віру вечірню/ тітчину усмішку/ і мамині руки». Щоденник овість засвідчують і відомості про сім’ю: «мій фізик батько/ також вірив у/ чудеса/ мати моя/ була чудом». Часті внутрішні монологи, що перегукувалися з уявними діалогами з Богом підкреслюють цю ознаку поезії: «голки/ білого снігу/ падають на мою долоню…/ сьогодні Ти народився». Зізнається, що любить мелодію, «що народжується/ з ритмічним/ повтором моїх помилок» і «ритмічним повтором/ мої ніжних гріхів». Такий прийом поетичного кільця обрамлює внутрішній світ і переживання передані віршем.

Особливістю збірки також є те, що автор і ліричний герой накладаються один на одного і навіть уявно не можуть існувати окремо, що й вирізняє поезії Сони Ван з-поміж інших поетичних текстів.