Re: цензії
- 20.10.2024|Євгенія ЮрченкоПан на своїй землі
- 19.10.2024|Антоніна Царук, м. КропивницькийВидобувач поезії з буднів
- 17.10.2024|Альона Радецька, поетеса, літературна критикиняТрансформація життєвих істин — шлях до самопізнання
- 17.10.2024|Віктор Вербич«Не сподівайся і не сумуй»
- 10.10.2024|Тетяна ТоракЮрій Роговий: «На вулицю йду: раптом знайду тривірша…»
- 10.10.2024|Тарас Кремінь, доктор філософії, Уповноважений із захисту державної мови«На тих костях зацвіте наша земля»
- 08.10.2024|Дмитро Дроздовський, к.філол.н., Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, секретар НСПУ“Бо іншого у нас немає неба”...
- 05.10.2024|Алла Полторацька, кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземної філології та перекладу МАУПВітайте посібник з української мови!
- 04.10.2024|Михайло Ісак, c. Імстичово, ЗакарпаттяСива симфонія душі Дмитра Креміня
- 25.09.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мовиУкраїнська поезія спротиву - угорською
Видавничі новинки
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
- Ольга Полевіна, Еліна Заржицька. "Чи бачать небеса котів"Книги | Буквоїд
Re:цензії
«Музей невинності» - поза часом та простором
Одна моя знайома колись сказала мені: людина буває щасливою не тоді, коли кохають її, а тоді коли вона кохає сама. «Хай знає кожен: я прожив напрочуд щасливе життя» - саме такими словами закінчує оповідь про себе головний герой нового роману турецького письменника Орхана Памука «Музей невинності», який нещодавно вийшов українською мовою.
Отже, якщо дотримуватися тих же позицій, що й моя знайома, Кемаль-бей справді був щасливою людиною, бо він кохав, і кохав пристрасно, кохав до останнього подиху, маючи лише примарну надію, що отримає хоча б частинку такого ж кохання у відповідь. Але цей роман не тільки про кохання.
На перший погляд, сюжет роману дуже простий. Багатій Кемаль закохується у просту дівчину Фюсун, ще й до того ж далеку родичку. Заради цього кохання він кидає свою наречену Сібель, дочку дипломата. Все його подальше життя підпорядковується тільки цій пристрасті, яка руйнує його бізнес, а також стосунки із вищим світом Стамбула. Після смерті коханої Кемаль вирішує відкрити музей, в якому хоче виставити усі речі, до яких коли-небудь торкалася його Фюсун, які оточували її в житті, і які він маніакально колекціонував (подумати тільки! Зібрати 4 213 недокурків, бо кожен з них «торкався трояндово-рожевих вуст Фюсун», і «зберігав пам’ять смутку й радості»!).
Однак ця простота сюжету оманлива, бо за нею – глибина переживань та людських стосунків. У цьому весь Памук. Одного разу, коли його запитали, які ж питання лежать в основі його творчості, він відповів, що це «питання навіть не людського розуму, а людського серця: що таке життя, що таке щастя, чистота помислів, відповідальність, моральність; які наслідки несе кожне наше рішення, кожне отримане нами задоволення; що це за причини, які змушують нас відчувати кохання, прив’язаність, захоплення».
Я люблю Памука саме за його меланхолійний стиль; за те, що не треба поспішати за карколомним сюжетом; за медитативність та можливість заглибитися не лише в текст, а й у власні переживання. Він не зраджує цьому стилю і в «Музеї невинності».
Памук у новому романі показує життя Стамбула та його мешканців через світ речей, які він детально, - комусь може здатися, аж занадто детально, - описує. Усе: книжки, які читали; фільми, які дивилися; одяг, який носили; парфуми, якими користувалися; посуд, з якого їли (Кемаль назбирав цілу колекцію сільничок), гребінці, шпильки, ґудзики, «світлини кінокадрів і стамбульських краєвидів, квитки в кінотеатри й меню ресторанів, …старі заіржавілі бляшанки з-під консервів та шпальти колишніх газет, паперові торбинки з логотипами компаній, коробки з-під ліків, пляшки, світлини артистів і знаменитостей та фотографії звичайних міських будинків» - це не просто історія, це життя. Усі ті речі «розповідають про Стамбул, у якому ми з Фюсун жили, більше, аніж будь-що інше», каже головний герой. Він, можливо, наївно, мріє «своїм музеєм навчити пишатися прожитим життям не лише турецьку націю, а й - нації всього світу».
У світі речей, який описує письменник, минулому, безперечно, важко конкурувати з майбутнім. Хоча традиція старанно опирається модерним віянням, які приходять в ісламську країну із Заходу не лише з речами (показовим є приклад, як кола витісняє місцевий лимонад), а й з новими цінностями. І турецькому суспільству доводиться переосмислювати багато чого, у тому числі й у стосунках між чоловіком та жінкою, і своє ставлення до дівочої невинності… Але про це краще почитайте самі J.
Мені доводилося бачити багато різних музеїв у своєму житті. Звичайно, я не можу тягатися з Кемалем, який відвідав 5 723 музеї. Проте його Музей невинності не схожий ні на помпезні Лувр та Ермітаж, ні на сучасні музеї мистецтва, ні навіть на музеї-квартири різних відомих особистостей. Якщо ви хочете побачити щось схоже, підіть у Музей однієї вулиці на Андріївському узвозі в Києві. Одного разу ми забрели туди з друзями і я була вражена речами, які там експонувалися. Це були звичайні речі з щоденного побуту. Але вони мали особливу енергетику, бо колись до них торкалися руки конкретних людей, які мешкали у цих будинках, на цій вулиці, і які плакали й сміялися, дружили і зраджували, кохали і ненавиділи точно так, як і ми, нинішні.
Олесь Кульчинський, який перекладав цей останній роман Орхана Памука, в одному із інтерв’ю навіть віднайшов схожість турків та українців. Він казав, маючи на увазі культурний контекст, що «і турки, й українці – два чоботи пара. Можна і так, і сяк дивитися на багате та велике культурне й історичне минуле, але в суті – ми периферія. Звичайна периферія. Важко навіть сказати, хто кого випереджає в цій периферійності. І як для периферії нашим країнам властиві спільні риси: ще не добитий (комунізмом чи вестернізацією) традиціоналізм та маргінальність прозахідних інтелектуалів. А також незнищенний пафос у мистецтві». Дуже прикра, хоча й певною мірою справедлива заувага.
Але є одна цінність, яка вивищує будь-яку людину, так само, як і будь-який народ. «…В мене немає жодних сумнівів, що наше кохання буде зрозуміле майбутнім поколінням» - переконано доводив головний герой роману Орхана Памука. І справді, так. Адже кохання – явище надпросторове, надчасове і наднаціональне.
Орхан Памук. Музей невинності. Х.: Фоліо, 2009. – 672 с.
Коментарі
Останні події
- 19.10.2024|09:56Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
- 17.10.2024|12:48У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
- 17.10.2024|11:55Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 17.10.2024|11:33Що читає Україна?: аналітика по областям
- 17.10.2024|11:27«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
- 11.10.2024|18:46Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”
- 10.10.2024|14:25Лауреатом Нобелівської премії у галузі літератури стала південнокорейська письменниця Хан Канг
- 09.10.2024|18:3912 жовтня відбудеться наймасштабніший день «Вінграновський ART MARATHON»
- 08.10.2024|14:59У Києві відбудеться персональна виставка Анастасії Фалілеєвої, присвячена її фільму «Я померла в Ірпені»
- 08.10.2024|12:48Відкриття 72-ої “Книгарні “Є”: мережа презентує перший магазин у Стрию