
Re: цензії
- 16.04.2021|Ігор ЗіньчукЯк віднайти спокій душі?: Секрети мислителя античності
- 12.04.2021|Юрій Хмелевський«Я збудую свій храм…»
- 10.04.2021|Роман Ткаченко, КиївРозкоші і злидні Кремнієвої долини
- 06.04.2021|Василь КузанЩупальця поміж душами
- 04.04.2021|Валентина Семеняк, письменницяЧому Бог посилає на Землю поетів?
- 03.04.2021|Тетяна Дігай, ТернопільНовий роман Ніни Фіалко
- 03.04.2021|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськПовісті Олександра Гавроша – ключ до розуміння нашої історії та національних героїв
- 01.04.2021|Тетяна БелімоваФранцузький “Шоколад” британської письменниці
- 29.03.2021|Ігор Фарина, член НСПУШукання квітів в полині густющім
- 29.03.2021|Петро Шкраб’юк, доктор історичних наук, член НСЖУ, НСПУ210 подяк Богданові Дячишину
Видавничі новинки
- Ака Морчіладзе. Про старі серця й мечіКниги | Буквоїд
- Федеріко Ґарсіа Лорка. Вибрані поезіїПоезія | Буквоїд
- Розвідка та інші таємні служби Стародавнього Риму і його супротивниківКниги | Буквоїд
- У «Видавництві 21» вийде новий роман Ірини ЖураковськоїКниги | Буквоїд
- Алла Сєрова. “Теорія помсти”Книги | Буквоїд
- Браян Олдісс. “Теплиця”Книги | Буквоїд
- Вийшла книжка про життя Йоана ХрестителяКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Спас»Поезія | Буквоїд
- «Чорні вівці» видали книжку для дітей, з якою приходять сниДитяча книга | Буквоїд
- Пам´ять - основа нашого розумуКниги | Растр-7
Re:цензії
«Музей невинності» - поза часом та простором
Одна моя знайома колись сказала мені: людина буває щасливою не тоді, коли кохають її, а тоді коли вона кохає сама. «Хай знає кожен: я прожив напрочуд щасливе життя» - саме такими словами закінчує оповідь про себе головний герой нового роману турецького письменника Орхана Памука «Музей невинності», який нещодавно вийшов українською мовою.
Отже, якщо дотримуватися тих же позицій, що й моя знайома, Кемаль-бей справді був щасливою людиною, бо він кохав, і кохав пристрасно, кохав до останнього подиху, маючи лише примарну надію, що отримає хоча б частинку такого ж кохання у відповідь. Але цей роман не тільки про кохання.
На перший погляд, сюжет роману дуже простий. Багатій Кемаль закохується у просту дівчину Фюсун, ще й до того ж далеку родичку. Заради цього кохання він кидає свою наречену Сібель, дочку дипломата. Все його подальше життя підпорядковується тільки цій пристрасті, яка руйнує його бізнес, а також стосунки із вищим світом Стамбула. Після смерті коханої Кемаль вирішує відкрити музей, в якому хоче виставити усі речі, до яких коли-небудь торкалася його Фюсун, які оточували її в житті, і які він маніакально колекціонував (подумати тільки! Зібрати 4 213 недокурків, бо кожен з них «торкався трояндово-рожевих вуст Фюсун», і «зберігав пам’ять смутку й радості»!).
Однак ця простота сюжету оманлива, бо за нею – глибина переживань та людських стосунків. У цьому весь Памук. Одного разу, коли його запитали, які ж питання лежать в основі його творчості, він відповів, що це «питання навіть не людського розуму, а людського серця: що таке життя, що таке щастя, чистота помислів, відповідальність, моральність; які наслідки несе кожне наше рішення, кожне отримане нами задоволення; що це за причини, які змушують нас відчувати кохання, прив’язаність, захоплення».
Я люблю Памука саме за його меланхолійний стиль; за те, що не треба поспішати за карколомним сюжетом; за медитативність та можливість заглибитися не лише в текст, а й у власні переживання. Він не зраджує цьому стилю і в «Музеї невинності».
Памук у новому романі показує життя Стамбула та його мешканців через світ речей, які він детально, - комусь може здатися, аж занадто детально, - описує. Усе: книжки, які читали; фільми, які дивилися; одяг, який носили; парфуми, якими користувалися; посуд, з якого їли (Кемаль назбирав цілу колекцію сільничок), гребінці, шпильки, ґудзики, «світлини кінокадрів і стамбульських краєвидів, квитки в кінотеатри й меню ресторанів, …старі заіржавілі бляшанки з-під консервів та шпальти колишніх газет, паперові торбинки з логотипами компаній, коробки з-під ліків, пляшки, світлини артистів і знаменитостей та фотографії звичайних міських будинків» - це не просто історія, це життя. Усі ті речі «розповідають про Стамбул, у якому ми з Фюсун жили, більше, аніж будь-що інше», каже головний герой. Він, можливо, наївно, мріє «своїм музеєм навчити пишатися прожитим життям не лише турецьку націю, а й - нації всього світу».
У світі речей, який описує письменник, минулому, безперечно, важко конкурувати з майбутнім. Хоча традиція старанно опирається модерним віянням, які приходять в ісламську країну із Заходу не лише з речами (показовим є приклад, як кола витісняє місцевий лимонад), а й з новими цінностями. І турецькому суспільству доводиться переосмислювати багато чого, у тому числі й у стосунках між чоловіком та жінкою, і своє ставлення до дівочої невинності… Але про це краще почитайте самі J.
Мені доводилося бачити багато різних музеїв у своєму житті. Звичайно, я не можу тягатися з Кемалем, який відвідав 5 723 музеї. Проте його Музей невинності не схожий ні на помпезні Лувр та Ермітаж, ні на сучасні музеї мистецтва, ні навіть на музеї-квартири різних відомих особистостей. Якщо ви хочете побачити щось схоже, підіть у Музей однієї вулиці на Андріївському узвозі в Києві. Одного разу ми забрели туди з друзями і я була вражена речами, які там експонувалися. Це були звичайні речі з щоденного побуту. Але вони мали особливу енергетику, бо колись до них торкалися руки конкретних людей, які мешкали у цих будинках, на цій вулиці, і які плакали й сміялися, дружили і зраджували, кохали і ненавиділи точно так, як і ми, нинішні.
Олесь Кульчинський, який перекладав цей останній роман Орхана Памука, в одному із інтерв’ю навіть віднайшов схожість турків та українців. Він казав, маючи на увазі культурний контекст, що «і турки, й українці – два чоботи пара. Можна і так, і сяк дивитися на багате та велике культурне й історичне минуле, але в суті – ми периферія. Звичайна периферія. Важко навіть сказати, хто кого випереджає в цій периферійності. І як для периферії нашим країнам властиві спільні риси: ще не добитий (комунізмом чи вестернізацією) традиціоналізм та маргінальність прозахідних інтелектуалів. А також незнищенний пафос у мистецтві». Дуже прикра, хоча й певною мірою справедлива заувага.
Але є одна цінність, яка вивищує будь-яку людину, так само, як і будь-який народ. «…В мене немає жодних сумнівів, що наше кохання буде зрозуміле майбутнім поколінням» - переконано доводив головний герой роману Орхана Памука. І справді, так. Адже кохання – явище надпросторове, надчасове і наднаціональне.
Орхан Памук. Музей невинності. Х.: Фоліо, 2009. – 672 с.
Коментарі
Останні події
- 17.04.2021|10:39Помер Володимир Яворівський
- 16.04.2021|11:03Визначено фіналістів літературної премії ім. Ірини Вільде 2021 року
- 15.04.2021|15:32Книжковий Арсенал перенесли через локдаун на червень
- 15.04.2021|14:26Новою директоркою Довженко-Центру стане Олена Гончарук
- 15.04.2021|14:07У видавництві “Чорні вівці” вийшли друком дві новинки литовських авторів
- 15.04.2021|13:43Проект Hutsul Planet створює анімаційну історію гуцулів
- 15.04.2021|13:20Померла Ольга Жбанкова
- 14.04.2021|18:12Ларису Мудрак призначено головою УКФ
- 14.04.2021|13:27Помер письменник Ігор Гаврилюк
- 14.04.2021|08:06Виходить друком третя книга Юлії Чернінької із серії “Лицар Смарагдієвого ордену”
