Re: цензії

26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики
26.05.2025|Ігор Зіньчук
Прагнення волі

Re:цензії

05.01.2009|08:25|Тетяна Дігай

Зачарована стежина уяви – 2

Тетяна Винокурова-Садиченко. МИ. Роман. – Львів: Кальварія, 2008. – 160 с.

Абсурд у мистецтві сьогодні – це щось на взірець спецій  для пісної страви: для надання творові  присмаку актуальності, задля модного антуражу  тощо, тобто, з одного зі філософських засобів осягнення світу абсурд перетворено на елемент декору. Це колективна хвороба молодої літератури ХХІ століття, коли все перемішалося, коли час спресовано й звільнено від усіляких табу й заборон – неовавілонська ситуація. Але операція подорослішання,  як ніколи потрібна вже і тепер. Потрібен автор, який  зрозумів би, що постмодернізм  – це вчорашній день літератури. Потрібен  твір, де були би розглянуті й осмислені проблеми реального пізнання і перетворення світу. Суспільство потребує актуальної сучасної літератури.

Тетяна Винокурова-Садиченко за два роки (2006-2008) написала чотири романи. Для прозаїка, надто для романіста, багато важить особистий досвід, особисті враження, безпосереднє знання життя. Не менш важить «внутрішнє знання», що йде від заглиблення в життєвий матеріал, у психологію людей, внаслідок чого з´являється достовірність характерів, природність тону, жестів, діалогів.  Традиційно,  роман – це багатоплановий твір, із розгалуженими сюжетними лініями, переплетінням доль багатьох персонажів. На першому плані має бути увага до складної проблематики, що її висуває життя, а не просто бажання написати будь-що  й назвати це романом.     

У нашої авторки є тільки обдарована молодість, досвіду зрілості ще нема, але роман (називаю цей твір романом із поваги до авторки – Т. Д.) читається зі співчутливим схваленням, або схвальним співчуттям. Головні персонажі родом із дитинства: вічна шукачка Ілона, містик Михась, скептик Арнольд, філософ Ринат –  їх поєднало одне-однісіньке літо в забутому селі. Про що сперечалися вони на лісовій галявині біля вогнища? Що  спонукає головну героїню через 15 років згадати своїх приятелів, знайти їх і знову пережити всі можливі пригоди, подібні до дитячих ігор? Кожен, хто колись був дитиною, пам´ятає свою здатність грати й фантазувати, захоплюватися й очікувати дива. Авторка точно  вловила вічну потребу дорослого читача: трохи побути дитиною, тому книга ця – містифікація. Важко сказати, що за цим стоїть: чи то бажання запропонувати читачеві гру, чи то клопіт зі створенням  своєї значною мірою романтизованої  біографії.    

Героїня Ілона розшукує зниклого коханця і стикається з тим, що нові часи  тільки загострили старі проблеми. Душевні терзання увиразнюються, і читач цю тривогу помічає вчасно. Врешті-решт, на питання – що рятує людину?  і де вона має шукати вихід? – письменниця нібито переконливо відповідає: наша пам´ять про дитинство – це анестезія, що захистить нас від больового шоку при  неминучій  операції подорослішання. У нашому випадку, пам´ять про одне конкретне літо в дитинстві, що герої провели разом, допомагає Ілоні та її друзям побороти страхіття теперішнього фізичного і духовного існування: «… я не можу дочекатися тієї миті, коли посеред нашої галявини саме по собі спалахне багаття, і з нього вилізе якась халепа, що змусить нас об´єднатися знову».

Авторка компенсує брак досвіду зрілості випробуваними засобами:  вільне переміщення з реального часоплину в казковий  і в зворотному напрямку, містика, магія, жахи, демони, вампіри… але, на жаль, це найслабші творчі аспекти твору, бо художній світ письменниці тягне за собою в літературу довгий шлейф вторинності, а літературний текст  стає процесом фіксації взаємодії заздалегідь обумовлених типів-гравців.

Під впливом мистецтва, зокрема, мистецтва  слова,  ми хоча б на дрібку прояснюємо собі наше життя, бо якщо життя нам видається безглуздим, ми – нещасливі. Я вже не зачіпаю аспектів ширшого плану, як от  вміння автора заглибитись у духовну атмосферу епохи, знайти в цій атмосфері неперехідні вартості, здатні заколоситися через роки в душах наступних поколінь.

 Подорожі в дитинство, хай і зачарованою стежиною уяви,  коли «людина вигадує пояснення тим фактам, яких пояснити не можна, а потім переконує себе, що так воно й було»,  для  цього недостатньо.

Від редакції: Рецензія надійшла на конкурс літературних критиків



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери