Re: цензії

21.02.2024|Ганна Кревська, письменниця, членкиня НСПУ та НСЖУ
«Стежками босоніж» до широких доріг
19.02.2024|Ігор Чорний
Жертва на вівтарі патріотизму
Тренос за Узбережжям
Присутність відсутнього
13.02.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Неймовірні містечкові пригоди про… призначення людини на Землі
Катарсис цього місця
06.02.2024|Віктор Вербич
Крізь безмір материнського болю: драма Марії Матіос
30.01.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до пізнання – у назві
30.01.2024|Олександр Забарний, доцент Ніжинського державного університету ім. Гоголя, кандидат педагогічних наук, член НСПУ
На перехрестях Слова і Часу: сторінками нової книги Людмили Тарнашинської
30.01.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук
Закарпаття - ключ до ЄС, Або про регіональний вимір мовної політики в умовах війни

Re:цензії

01.01.2005|00:00|Євген Баран

«Маргаритки засушены Фааусте пахнуть як пил…»

Юлія-Ванда Мукасовська. На видих і на вдих: Поезії / Передмова Людмили Таран. – К.: Факт, 2010. – 112 с.

Чим більше читаю сучасну українську поезію, тим більше мені шкода самих поетів.  Чоловіки починають сильно, а потім спиваються або ж перетворюються у вічних флюгерів. Ті ж, хто витримує ходу, залишаються самотніми і забутими. Жінки – починають лагідно, а потім, пройшовши горнило чоловічої вульгарности, або перетворюються у таких собі білялітературних стервозин, або ж – усамітнюються і черствіють –  у формі і змісті. Ті ж, які не зламалися, стають публічними вигнанцями: в сім’ї чи без неї, з чоловіком (чоловіками), найчастіше без них…

Але говоримо про поезію. Львів’янка Юлія-Ванда Мукасовська видала свою першу поетичну збірку «На видих і на вдих». Я подивований. Тим загальним високим філологічним рівнем, тим високим індивідуальним рівнем відповідальності за слово, тим майстерним володінням формою і ритмом. Без «манірності», тут я не погоджуюся із делікатним закидом Людмили Таран.

Це той рівень поетичного і світоглядного, який мені розкриває перспективу поетичної мови і змушує мене до екзистенційно-буттєвих медитацій.

Я  не протиставляв би два розділи цієї книги, хоча такий напрошується самим авторським поділом («На видих», «На вдих»). Тут немає протиставлень, маємо паузу, яка є неминучою для нашого повноцінного дихання. Згадався, може й недоречно Окуджава: «Каждый пишет, как он дышит».

В цій книзі немає прохідних віршів. Аж дивно, що їх немає у дебютній книзі. Тут взагалі багатьох речей немає: немає Костенківських «нут» (патріотично-ліричних), немає впливу Ігоря Павлюка  (щось мені аж підозріло), не кажучи вже про відсутність впливу Романа Скиби. Є добротний пласт – без перебільшення і манірності – поезії. Вишуканої, енергійної. Ностальгійно-меланхолійної. Інтимно-зболеної. Якщо вже брати взірці, то найбільше перегуків мені вбачається зі Святим Письмом (від інтимних настроїв і мотивів, через екзистенційно-проминальне життєве русло людини, до апокаліптично-песимістичних мотивів і настроїв).  Але домінує тверезий погляд на речі (за винятком віршів інтимного плану). Однак і в них немає звичних романтичних образів/плачів. Це свідомий виклик традиції, це мова не приреченої і розчарованої Жінки, це мова Людини, яка знає ціну тим речам, про які говорить. І це найголовніше.

Все тут в міру. Алюзії. Літературні, фольклорні. Майже кожен вірш має свій окремий ритм. Саме ритм визначає  змістовий і формальний  акорд віршів.

Окремі з віршів я читав би вголос і перечитував, – це як музика, що западає в душу, і ти її прокручуєш знову і знову. Можливо, тут свою роль зіграла мелодика (метрика) вірша. Я назву ті, які ще буду перечитувати: «My Girls», «Хроніка Осені», «задля любові», «зайві», «Мона», «про неможливе», «Ясон, the Loser», «мить, коли говорить тиша»…

Я не буду розписувати, що лірична героїня відчуває, про що мріє, що її болить і що її тішить…  Просто мені інколи хочеться повторити, вслід за Уельбеком, дещо перефразувавши його: «Жінко не бійся щастя, його немає». Але бачу, що слова тут зайві. Має значення тільки «мить, коли говорить тиша»…  Бо вона знає все. Якщо не знає, то відчуває. І Ти розумієш, її не обдуриш. Тим більше, що на роль Піноккіо Ти вже застарий.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

27.02.2024|14:06
«Книжка року’2023»: оголошені результати рейтингу
21.02.2024|13:57
Український ПЕН започатковує Читацький ПЕН-клуб
21.02.2024|13:02
11 березня у Львові відбудеться концертна програма «ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко»
14.02.2024|14:54
Сельма Лаґерльоф, «Морбакка» та література: книжкова розмова з Наталею Іваничук
12.02.2024|14:24
Пошуки сенсів, спогади та рефлексії матері воїна у книзі Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач»
12.02.2024|13:33
Юлія Чернінька презентує у Києві свою нову книгу "Барні 613"
12.02.2024|13:29
У лютому 2024 року світ побачить нова книжка Андрія Любки "Війна з тильного боку"
12.02.2024|13:27
Міжнародна премія імені Івана Франка 2024: оголошено прийом наукових робіт
12.02.2024|13:25
Бестселер, від якого не відірватися: перші враження про книгу «Посібник з убивства для хорошої дівчинки»
07.02.2024|19:01
"Книжковий Арсенал" оголоcив дати й формат проведення 12-го фестивалю


Партнери