Вона працює у видавництві, редагує книжки та пише власний роман, аж раптом отримує в подарунок особняк у Львові й ніяк не може збагнути, за які заслуги. Розплутуючи цю таємницю, Бора живе в будинку, який став притулком для людей і тварин: дівчинки-підлітка, давньої подруги, старого й дивакуватого чоловіка з перебитим носом, кота і собаки. У новій домівці герої пізнають найбільшу розкіш у світі - розкіш спілкування.

У романі «Бора» Галина Вдовиченко торкнулася актуальної нині теми – що буде з людством, якщо раптом перестане існувати Інтернет. Така психологічна фантастика, на думку авторки, демонструє, що справжнє щастя - це живе спілкування один з одним, а не переховування за бездушними моніторами, вигаданими ніками та чужими фотографіями в мережі. Редактор цього роману, лауреатка Шевченківської премії Галина Пагутяк, відмітила наступне: «Спокійна світла розповідь про те, як можна будні перетворити на свята, як ступити крок до щастя, як здійснити бажання»

Галина Вдовиченко. «Бора». Харків, «Клуб Сімейного Дозвілля» , 2011,- 240 с.