Льон – органічний символ волинського Полісся. «А льон цвіте синьо-синьо, А мати жде додому сина» – звучить у пісні, яка вже стала народною.

Почорнілий льон – архетип часу, в якому цю книгу творено, як вишивалося сорочку...

Попри пронизливий мінор кольорів і звуків «Чорний льон» тягнеться до неба України, до теплого Божого світла.

 Чорний льон – органічний образ найтемнішої пори природно-суспільної ночі: перед світанням...

  * * *  

З дому пішов я з одним лиш хрестом на грудях,

Кілька хрестів залишивши в сумних полях...

Можна сказати – ішов від дерев у люде.

Можна сказати – як звір, можна сказати, як птах.  

Щось мене кликало...

Музика болю і долі. Щось не пускало... 

Бог би його узяв:

Прадідом саджені сиві уже тополі,

Мною протоптана в сивім піску стезя.  

Вірша творив я, неначе Всесвіт Всевишній.

Тяжко щасливим від світу усього був.

Пінились цвітом і гнізда тримали вишні.

Стати багатим і славним я «розкатав губу».  

...Вже був готовий платити життям за вірші.

Стеля в поліській хаті низькою здалась мені.

Але вмирала епоха. 

Зверху спливало найгірше.

Слово поетів падало у ціні.  

Казка вмирала на площах.

Конала сива легенда.

Людства шлях уявлявся Червоним слідом сльози.

Знову хтось вірив, безсилий, у «мощі».

Хтось у минуле «мерсом»...

Хтось під Махна косив.  

Кесарю – кесаря, Богові – Боже...

Мертвим – вічне, живим – живе.

А я став на рідне Полісся схожий:

Такий же грибастий, дикий, терновий увесь.  

Додому вернуся. Ляжу. З одним лиш хрестом на грудях...

Кілька пісень залишивши в сумних полях.  

Можна сказати: 

Жив і страждав, як люде...  

Можна сказати, як звір, 

Можна сказати, як птах...                                                   

©  Ігор Павлюк

Книгу можна придбати у видавця Анатолія Стожука: maydan.stozhuk@gmail.com