Як годиться у Львові, це відбулося в підземеллі, адже всі львівські води під землею. Режисер Дарія Ткач талановито спрямовувала її хід, врешті, вправно прокоментувала декор і передала на папір найважливіше з промовленого.

Якось все просто і легко вийшло. Ця імпровізація народжувалась перед відеооб’єктивом, ніхто ні про що не домовлявся. От і все. Це було вперше.
Дивно, ця розмова з різних причин відкладалася тричі, і лише на цей раз на одному подиху, тихо й невимушено пропливла тими давніми підземеллями. Десь за крок від річища Полтви, яку вже кілька століть заковано в панцир.
Чи розбурхали ми її?.
А зйомки не припинялись. Ця бесіда при свічках перенеслася з підземелля на світ Божий. І який він гарний! Осінь, зима, рання весна.. Який чарівний Львів засніженої ночі з малесеньким віконцем і світлом в ньому на тлі темної величезної стіни..
А льодостав на Дністрі у княжому Галичі — крижини наче розцвітають у дзеркалі неба — а ти з мостом пливеш назустріч їм.. І під тобою пропливають хмари.. Лишега поривався пірнути у цю стихію, і лише наші вмовляння спинили його.. Стихія!
Зате ми зняли, як Олег купався в снігу на Високому Замку, коли раптом серед березня почались рясні снігопади. Він, наче Лебідь, плив у морі, і сніг хвилями здіймався над ним.. Де він був у той час? Хто знає.. А може, купався в тому ж снігу, що і його кінь-пращур з печери Ляско в Альпах?.
А схід і захід сонця над Вороною.. Як сумно весною прощатись з острівцями почорнілого снігу.. Ми не встигали за сонцем: перший ряст серед мурів перед палацом з горельєфом коня з роздутими ніздрями на вохристому портику..
А яку білу і червону глину — справжню, гончарну — ми знайшли квітневого надвечір’я після дощу просто під ногами на стежці до Високого Замку.. Потім народилось дещо з глини, але хіба все опишеш?.
Воно триває..

Дарія Ткач

Олег Лишега. Laterna Magika (Чарівний ліхтар): немонтоване кіно. — Брустурів : Дискурсус, 2017. — 72 с.