«Блукаючий народ» - нова книжка письменника, журналіста і драматурга Олександра Гавроша про закарпатців, які 260 років тому переселилися до сучасної Сербії. Усього було дві великі хвилі еміграції - по тисячі чоловік. Ці люди називали тоді ще себе руснаками і заселили два села - Руський Керестур і Коцур. Нині їх у Воєводині -- 15 тисяч. Це перше видання про них в Україні, здійснене за останні 100 років.

300-сторінковий «роман-подорож у часі і просторі» написаний три роки тому.  Вийшов друком у київському видавництві «Нора-Друк». Олександр Гаврош перший із закарпатців, чий твір надрукували у серії «Мандри», заснованій 2009 року. Художньої вигадки тут немає, це значно глибше, ніж звичайна проза і поезія.  За визначенням автора - гармонійне поєднання історії і репортажності.

Під час презентації в прес-центрі «Закарпаття» Олександр Гаврош розповів, що назва «Блукаючий народ» є метафоричною. Людей, які два з половиною століття живуть на одному місці, варто було б назвати осілими. Але за свідченням документів, у середньовіччі закарпатці постійно мандрували, щоразу втікаючи від високих податків. Тож через часті переселення їх називали «блукаючим народом».

Проект відбувся за сприяння Любомира Белея, доктора філологічних наук УжНУ, професора мовознавства. Саме він озвучив перед руснацькою громадою Сербії ідею написання книжки про невідому діаспору. Протягом місяця Олександр Гаврош жив у місцевого письменника Владо Кочіша, з яким об´їздив значну частину Воєводини. Після повернення на Закарпаття за автором «приїхали» кілька ящиків книжок, які він опрацьовував півроку.

Професор, етнолог Михайло Тиводар, вбачає у книжці сучасний погляд на проблеми русинства: «Книжка написана талановито. Свої нотатки, бачення автор переплітає з історичними фактами. Приємно читати сторінки про зустрічі з руснаками: вони описані чудовою мовою, дуже образно. Книжка читається легко і з задоволенням, у ній присутній гумор».

Значна увага у творі приділена історії. Руснаки простежують свій зв´язок з Україною, їхні діти вивчають у школі про Київську Русь, Галицько-Волинське князівство, Івана Франка, Володимира Гнатюка,  Ужгород. Олександр Гаврош продемонстрував на презентації підручник з руснацької мови із портретом Тараса Шевченка та перекладом вірша  «Мені однаково».

Цікаво, що на початку 1990-х в УжНУ було захищено дисертацію українською мовою провідного руснацького історика Янка Рамача «Русини у Південній Угорщині (1745-1918). Науковим опонентом був якраз професор Михайло Тиводар, який на презентації озвучив думку видати її нарешті окремою книжкою.

Любомир Белей вважає, що в «Блукаючому народі» видно руку майстра: «Наукова складова книги є дуже цінною, з фахового боку тут все абсолютно адекватно і вивірено. Замість того, щоб нарікати на відсутність фінансування, варто подивитися на  цю книжку. Адже тут зроблено все на ентузіазмі. Людина, яка хоче працювати, знайде можливості для реалізації. Добра воля і праця дає результат», - зазначив професор. 

Відомий мовознавець поділився думками про мову руснаків Воєводини, яка має ознаки польської, словацької, сербської, хоча в основі її лежить українська. Автор книжки каже, що навіть знання закарпатських діалектів не вельми допомагає при спілкуванні.  

Ідея цієї книжки - привернути увагу до найдавнішої і майже забутої української діаспори.  Саме це спонукало Олександра Гавроша до написання «Блукаючого народу». Після виходу книжки з´явилося бажання зняти документальний фільм про наших далеких земляків.  Окрім Ужгорода, презентація видання вже відбулася у Львові та Пряшеві (Словаччина).

У книжці багато історичних гравюр, картин і фотографій, зроблених автором. «Блукаючий народ» - розповідь про діаспору, яка на відстані кількох кордонів зберігає ідентичність, на відміну від деяких українців, які цураються рідної мови, культури та імені, проживаючи вдома.