
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
ранець.
Я взяв шило, повертів його і, сівши, почав зашивати порваний ранець дочки. За стінкою, чулося, у вітальні, про щось сперечалися мати з батьком (на днях я знайшов батьківську скрипку на шафі в коридорі, всю в пилюці).
6.
Про малювання годі було й думати. Щоби вийняти мольберт з шафи – мені спочатку потрібно було вийняти звідти токарний станок. Потім потрібно було в кутку, за шапками, знайти ящичок з фарбами. Єдине в кімнаті крісло доводилося перетаскувати на ліжко: інакше не буде до розкласти мольберт. Але найбільш прикрим було то, що я не міг відійти, аби подивитися на полотно здалеку. Відходити було абсолютно нікуди: прямо за спиною знаходилася двохярусне ліжко моїх дітей. Моя Лора була уже майже доросла, майже жінка: і вона спала на дитячому ліжку, ярусом вище, ніж її молодший братик. Хіба це нормально? А хіба нормально, що діти взагалі спали в одній з нами кімнаті? Як таке можливе?
Намагаючись дістати пензлик, я одного разу перекинув під ліжком горщик. Хіба це нормально, що моя жінка і моя дочка зробили з того місця, де вони сплять, туалет?
- Але Юр, - відповіла мені в той вечір жінка. – Ти що: хочеш, щоби Лора бігала в будку на дворі, в такий мороз? Ти знаєш, чим це закінчується?
Я лише одного не міг зрозуміти: як вони все терплять. Звідки у них у всіх це безкінечне терпіння.
- Куди дівся наш туалет? – запитав я, не витримавши. – У нас був санвузол, була ванна.
Жінка подивилася на мене так, як ніби її вдарило громом.
- Ти про що, Юр?
Я пішов: знаючи, що далі буде щось типу „Ми завжди користувалися будкою на дворі – що з тобою, Юр?”. І доказувати, що я зовсім недавно (як мені здавалося) бачив свою жінку і свою дочку, як вони користувалися ванною, квартирним санвузлом – доказати це було неможливо. В цьому і справа, що я повністю вірив в щирість жінки: в те, що вона нічого такого не пам’ятає. Але це було, я знаю. Як була рояльна кімната.
Ще через кілька місяців – я вже не дивувався, зустрічаючи своїх батьків з нічними горщиками в руках. І хоча я прекрасно розумів їх становище, їх безвихідь – вони щось втрачали в моїх очах! Незрозумілим чином. І це мій батько, якого я пам’ятаю завжди одягнутим з голочки, з витонченими пальцями, зі скрипкою на плечі – тепер пихтить (у вітальні! – тому що у батьків не було „своєї” кімнати), а я все це чую. Яка після цього може бути повага? Жалість, розуміння - так. Але людина щось безповоротно втрачає: варто її побачити жалюгідною, безпомічною. Щось, що я так цінував в наших відносинах. І ці дії крадькома (вибігти з горшком, щоби не бути поміченим), цей підозрілий запах трійного одеколону у вітальні після всього...
- Я бачу, тебе це розстроює, - вгадувала мій стан жінка. – Потерпи: швидко весна, літо. Всього цього не буде.
Вона мене заспокоювала! Я виймав свої старі картини, дивився: боже мій, скільки свободи, розмаху. Яке натхнення. І мені ще будуть говорити, що у мене не було художньої майстерні?
Я давно вже не малював: не було смислу пробувати. Поки все знайдеш, розставиш – нема вже що виражати. І діти, знай, все забігають, за речами: а то і слухають магнітофон (адже це і їхня кімната!).
Кухня також якось зменшилася: я це помітив з того, що з якогось часу ми їли не всі разом, а по черзі: спочатку батьки, потім діти, потім ми з жінкою. Жінка, діти, батьки стверджували, що так було завжди. Та це була навіть не кухня – якась комірчина! Їй-богу. А заодно і склад: над головою висіли тазики, ванночки, на кухонному столі, і так маленькому, стояли ручна швейна машинка, в футлярі, на ній лежала праска, брудні вилки.
- Ти знову незадоволений, Юр? - жінка все-таки іноді вгадувала мій стан: тільки не розуміла до кінця. – А куди я подіну все це?
Що я міг відповісти? Де моє фортепіано? Тепер я не міг навіть пройтися по клавішах, згадати. Його, здається (як стверджує жінка), я сам продав: коли діти підросли і потрібно було місце для двохярусного ліжка. Значить, я здатен і на таке? Хай і під тиском обставин?
7.
Тим часом – життя йшло. І я розумів, що це єдине моє життя. Іншого у мене не буде. І я його проживаю: кожен день. Я не малюю (де?), не граю (на чому?), не пишу (мій стіл перейшов до дітей, які користувалися ним по черзі). А що я відчуваю, як сприймаю життя – про це навіть не варто й говорити. Дні наскрізь я вирішував „побутові проблеми” – з горем навпіл прилаштовуючи до верхнього ярусу підставку для ніг Лори (вже рік, як вона не могла випрямитися на ліжку), ремонтуючи праску, яка перегоряла раз в два тижні. „Потрібно купити новий”. „А за які гроші, Юр?” Виявляється, вся справа в грошах? Раніше я якось не думав про це.
Тільки лише неясне передчуття якогось експерименту, що розігрується зі мною, мене рятувало. Я сам собі дивувався: як це я не вибухаю, не руйную все підряд. Весь цей маразм, а не життя. Жінка цінувала моє відносне терпіння, але не розуміла його джерела. Просто все це було якось несерйозно: звичайно ж. Тому що хіба може бути серйозним нагрівання
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва