Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 »

експерти оцінюють її як зведену піввіку тому. І що тоді ти в змозі зробити? Ти повинен змиритися і збагнути сенс безглуздя: так потрібно. Бо той, в чиїй владі змінювати реальність, обходячись без робітників, без розчину, без цеглин, - він знає, нащо він це робить.

Все це так. Так я думав собі, закрившись в кабінеті, в якому тепер, окрім письмового стола, поличок з книгами, дивану, крісел, знаходилися мої мольберти, полотна, фарби, вішалка, ноти і, звичайно ж, рояль з бюстом Бетховена. Врешті решт – жити можна і так. Так я казав собі, намагаючись відключитися від відчуття переслідуючої мене долі. Чесно кажучи, я хотів витягнути того, хто зроби це, за бороду із стінки і вбити його на місці. За це свинство. Я не знав, яким іменем його назвати: долею, Богом чи Демоном. Але все одно я хотів прикінчити його двадцятьма гострими кинджалами: і щоб кожен пройшов через його блядське серце.

Я раніше не підозрював, що в мені існує цей вулкан. Я не знав таких почуттів раніше. В цілому – я був добрим, я світло дивився на життя. Справа в тому, що я не знав, що таке боляче вдарятися боком об рояль, коли ти йдеш до письмового столу. Що таке попадати пальцями в білила, намагаючись дістати з ящика ноти (в моєму кабінеті не вистачало висувних шухляд: а новий стіл чи тумбочку ставити не було куди). Ще я не знав, що можна перекинути бюст Бетховена, намагаючись дістати книжку з полиці (віднині на лобі Бетховена – шрам від склейки). Я багато чого не знав. Особливо на мене подіяв один нікчемний випадок: кудись запропастився один із найбільш потрібних мені пензлів. Я шукав його чотири години: заради принципу. Я поклявся собі знайти його. Я повинен був знайти його, що б то не стало. (І це зважаючи на те, що до цього я взагалі не знав, що таке шукати річ!). Коли ж я, вибившись із сил, знайшов його (я сів за рояль, щоби заспокоїтися – і по глухому звуку здогадався, що пензлик застряв між струнами) – я мало не вперше в житті заплакав. Я все життя був сильним – зі своїми рояльними кімнатами і майстернями: і я не знав, що багато простору і багато порядку можуть стільки значити. Мені здалося, що моя сила, моя врівноваженість, моя глибина – від мене, в мені самому. І ось я плачу в своєму захаращеному кабінеті, дістаючи пензлик з роялю: і я уже не я. Я не міг себе визнати хлюпиком: хоча я і розумів, що це я вийшов з себе. Мало не вперше в житті.


4.

Тим часом – мої близькі вели себе, наче нічого й не сталося. Вони заходили в мій кабінет, зовсім не дивуючись тісноті і хаосу (чим більше я з ним боровся, тим більше він мене поглинав), які там панували. Як ніби так було завжди. Я не сумнівався, що так вони й думають. І я навіть боявся з ними починати говорити про „майстерню”, про те, була вона чи ні. Було ясно, якою буде відповідь. Вони, зі всього було видно, вважали нормальним поєднувати рояльну, майстерню і кабінет в одній кімнаті. Саме це мене більше всього вражало. Якби, скажімо, вони обурювалися разом зі мною неможливою тіснотою і говорили про рояльну, про майстерню... Але вони, на жаль, говорили в кращому випадку: „Так, у тебе тіснувато – потрібно б рояль поміняти на фортепіано. Це вихід”. Поміняти мій рояль на фортепіано! Я ніби зникав, частинами. Я відчував, що замість мене починає існувати щось невизначене, клубок нервів, душі, щось незрозуміло що.

Це було гірше всього. Як я міг малювати, коли перед моїми очима, в тій же кімнаті, стояли рояль, мій письмовий стіл? Це все були різні світи, різні: невже це нікому не зрозуміло? Ці світи не могли і не повинні були поєднуватися. „Ти ще не знаєш життя”, - сказав одного разу мені батько. Що він мав на увазі?

Я зрозумів це по кількох місяцях. Наближалося літо. Я намагався пристосуватися до свого кабінету – окрім відсторонення від обстановки, не було іншого виходу. Потрібно було перебудуватися психологічно. „Потрібно було”: легко сказати. На цю перебудову йшли всі мої сили! Весь я. Бачити, як ти весь, що жив як бог, вичерпуєшся тепер „боротьбою з собою”, „боротьбою з обставинами” – це було нестерпно! Я тихо проклинав долю, своє становище. Я не міг уявити, що може бути ще гіршим за це.




Ба, швидко я про це дізнався.

Одного такого критичного вечора я, повечерявши, попрямував в жахливому настрої до себе в кабінет і… не знайшов його. Взагалі. Власне, цього ж потрібно було чекати: це було логічно. Але такого вже підступу я чомусь не міг припустити. Я міг припустити, що мій простір звужується, але щоб він зник? Зовсім? Як таке можливе? Цього разу я не мацав стіну руками, я бив в неї носком. Хоча і знав, що безглуздо. Тому і бив, що знав.

- Юра, в чім справа? – вийшла в коридор дружина. – Що за звуки?

- Сусіди, - сказав я, неймовірним зусилля волі подавляючи шквал почуттів.

- Вічно вони щось ремонтують, - пробурчала дружина. Тут лише я усвідомив, що я сказав. Які сусіди? Адже у нас свій будинок! Похоловши, я згадав реакцію дружини: вона не здивувалася моєму поясненню! Значить, там, за стінкою, насправді живуть сусіди? Але я не хочу. Я не

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 »

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери