Завантажити

що хоче йому допомогти, кожного дня приїжджала до Великого палацу, зрештою зовсім переїхала й оселилась тут. І вона допомагала сину!
Імператор Василь не крився від неї. Та й з чим міг критись, - вона, безперечно, знала більше, ніж він.
- Прокляті Шишмани, либонь, скоро не підуть проти Візантії, - говорив він, - немає сили в них, мало сил у мене... Готується Самуїл, я приготуюсь швидше, ніж він... Коли б тільки не скопець Роман.
Феофано якусь хвилину думала - вона майстерно вміла зав'язувати вузли кривди й обману.
- Наскільки я розумію, - сказала вона, - Роман, якого Самуїл назвав царем, все ж ніколи не буде царем Болгарії, і це найперше знає він сам... Треба, сину, знайти людей, які оточували його тут, у Великому палаці, і послати їх до нього в Болгарію...
- Його наставником тут був митрополит севастійський Флавіан.
- Пошли його в Болгарію.
- Я буду думати, мамо. Час у мене є. Аби тільки погасити повстання Варда Скліра в Малій Азії, тоді я зберу всі легіони, пошлю їх проти місян.
- Поки що пошли їх проти Скліра.
- У мене нічого послати. Склір веде мої ж легіони. Феофано замислилась.
- Воювати з Скліром, не маючи сил, тобі справді важко. Але чому ти сам мусиш іти проти нього?
- А кого пошлю? Мати засміялась:
- Роби так, як імператори колишні: не можеш піти сам - посвари ворогів, вони нароблять більше, ніж ти.
- З ким я посварю Скліра?
Феофано говорить тихим, спокійним голосом, вона начебто переказує свої думи, ще нібито вагається, пробує щось радити, хоч усе в неї вже раніше передумане, все вирішене.
- Імператор Іоанн і його проедр були несправедливі до багатьох людей, несправедливі вони були й до мене, а також усіх родичів мого мужа Никифора Фоки.
- Чим нам могли б допомогти нині Фоки? Лев Фока осліплений, його син Вард - чернець у монастирі на Хіосі. Феофано знає, куди цілить.
- Сліпий Лев, - каже вона, - справді нічим не може нам допомогти, а Вард Фока пройшов сувору школу чернецтва в монастирі. Якщо його зробити доместиком схол у Малій Азії, він врятує імперію, не забудь, Василю, що Фоків знає весь Константинополь і Мала Азія.
Імператор Василь довго думав. Мати радить йому щиро, одверто, в її словах, либонь, правда.
- Де ж узяти легіони для Варда Фоки?
- Якщо ти зробиш його доместиком, я дам йому потрібні легіони, - каже Феофано.
Тепер вони діють разом. Імператор Василь пише листа до Варда Фоки, в якому визнає, що Іоанн Цимісхій діяв несправедливо, позбавивши його всіх знаків, багатства й постригти в ченці на острові Хіос, - імператор Василь дарує Варду Фоці волю, повертає всі маєтки й багатства, призначає доместиком схол і велить стати на чолі війська, розбити Варда Скліра.
Феофано ж пише листа волостелину, мепет-мепе* (*Мепет-мепе - цар царів (груз.).) Грузії Давиду, з яким вона налагодила добрі стосунки, бувши у Вірменії; від імені свого сина імператора Василя й себе особисто Феофано просить Давида допомогти у важкий час імперії, дати новому доместику схол у Малій Азії Варду Фоці десять тисяч воїв, щоб він міг розбити самозванця-імператора Варда Скліра.
Ці два листи Василь і Феофано доручають одвезти на острів Хіос і в город Тбілісі константинопольському патрикію Торнікію, що незадовго до цього постригся в ченці на Афоні. Патрикій-чернець - сам з походження грузин - Торнікій цілком придатна особа для далекої подорожі на Хіос і в Грузію.
Мине недовгий час, і Торнікій доб'ється крізь пустелі до Малої Азії, до Тбілісі, впаде перед престолом мепет-мепе Давида, від імені імператора Василя й матері його Феофано проситиме помочі й воїв.
Мине ще якийсь час, і мепет-мепе Давид, порадившись з своїми візирами* (*Візири - міністри (груз.).), пошле імператору Василеві цілий легіон - десять тисяч воїв, на чолі ж його поставить ченця Торнікія.
Мине ще якийсь час, і в пустелях Малої Азії почнеться двобій між Скліром і Фокою, палатимуть городи, кров литиметься на пісок, вмиратимуть люди, - цим жила й живе Візантійська імперія.
Тричі віч-на-віч сходитимуться в пустелях Вард Фока і Вард Склір, у вирішальному бою над рікою Галіс полководець у чернечій рясі, з хрестом на грудях і мечем у руці поведе проти воїнства Варда Скліра десять тисяч вершників-грузин - і розбитий уже навіки Вард Склір залишає на полі бою своїх воїв і меч, тікає до арабів, а халіф кидає його у в'язницю.
З багатою здобиччю повертаються на батьківщину грузинські вої, на згадку про свої бої вони будують на Афоні свій іверський* (*Іверія - древня назва Грузії.) монастир Портаітісси.
Засмучений повертається до Константинополя полководець-чернець Торнікій, на цей раз він везе імператору Василеві листа царя Давида - мепет-мепе вимагає за свою воєнну поміч великої дані.
На костях переможеного воїнства Скліра стоїть Вард Фока. Він давно скинув свою рясу, на ньому шитий золотом і сріблом оксамитний одяг, тугий пояс перехоплює його тонкий стан, - сміливий полководець думає про Феофано.
А тим часом у

читати