Завантажити

міг Самуїл, одним ударом поваливши владу Візантії в Західній Болгарії, іти далі на Константинополь, чи міг він стати на рішучу брань з Візантією, що тримала в своїх руках майже всю Східну Болгарію, аж до берегів Дунаю й Руського моря?
Ні, Самуїл діє обережно й мудро, він зупиняє свої війська в Лариссі, Солуні, під Адріанополем, віднині Західна Болгарія звільнилась від ярма Візантії, багато літ він зміцнюватиме й устроятиме її, щоб потім зібрати всі сили, визволити Східну Болгарію, возз'єднати отчину від Дунаю до Егейського моря.
Взявши Лариссу, Самуїл на деякий час зупиняється в ній. Це був, либонь, найкращий і неповторний, але дуже короткочасний щасливий час його життя. Весна цвіла на берегах чарівного Егейського моря, цвіла весна і в серці Самуїла.
Він був молодий, перемога над Візантією здавалась йому недалекою; на вулицях Ларисси - чудового города, що дуже нагадував Константинополь, - Самуїл зустрічає чудову гречанку Ірину, палко закохується в неї.
Коли весна одцвіла, Самуїл велить своєму війську повертатись в гори - з собою він везе великі скарби, мощі святого Ахіллея, жону Ірину.
Самуїл прямує в Преспу, куди після Водена він вирішує перенести столицю. Тут, на острові, що височить серед озера, Самуїл закладає град, будує церкви, ставить стіни, тут народжується син його Іоанн-Владислав.
Пізніше Самуїл переносить столицю в Охриду, - це город, де жив і був комітом його батько Микола, де народився й сам Самуїл, але не тільки це веде його в Охриду - звідси йому краще буде боротись з Візантією.
Ця боротьба наближалась, якби не повстання в Малій Азії, імператор Василь давно кинув би проти Болгарії кращі свої легіони, повстання в Малій Азії тривало, й Василь скеровував туди головний свій удар.
Саме в цей час комітопул Самуїл, що мав від батька свого й брата Давида корону кесаря, робить дивний крок - збирає боляр і боїлів з усієї Західної Болгарії, які обирають кесарем своїм Романа.
У цьому нічого дивного немає: Самуїл відчуває, що наближається вирішальний час, коли на очах всього світу Болгарія стикнеться з Візантією і її імператорами, сам Самуїл не шукає слави, а, дбаючи тільки про отчину, хоче, щоб хтось очолив цю боротьбу. Роман - скопець, він останній і нещасний син Петра, але кесар з роду, онук славетного Симеона.
Інші кажуть, що Самуїл зробив так, бо домовився, що кесар усиновить його, Самуїла, через що син Самуїла Іоанн-Владислав стане законним спадкоємцем бездітного кесаря з роду Симеона.
Навряд чи було так; обираючи кесарем скопця Романа, комітопул Самуїл дбав не про себе, а про Болгарію, хотів, щоб кесарі болгарські, як і колись, стояли нарівні з імператорами ромеїв, а посли їх сиділи по праву руку василевсів.
Але найбільше покладався Самуїл на самого себе та ще на брата Аарона, що сидів у Средці. Аарон був бажаним гостем у Охриді, Самуїл часто їздив у Средець і там радився з братом. Коли в Аарона народився син Іоанн, Самуїл став його хрещеним батьком.
Так діє комітопул Самуїл, так дбає про майбутнє, насправді ж робить помилки, за які потім йому самому доведеться розплачуватись.
Імператор Василь використовує передишку, яку дав йому Самуїл, для того, щоб полагодити справи в Малій Азії. На поміч йому приходить мати - Феофано.
У перші ж дні після скинення проедра Василя василевс збирає синкліт, призначає не проедром, а паракимоменом Ігнатія, що був до цього стратигом феми Фракії, - мужа суворого, трезвого, також аскета.
На зборах єпископи, які з'їхались до Константинополя на похорон патріарха Антонія, що займав кафедру в святій Софії лише чотири роки, новим патріархом несподівано обирають Миколу II Хризоверга, хоч він був одружений і лише за кілька років до цього поховав свою жону, - така воля імператора, що хоче мати патріарха слухняного, покірного, але жорстокого й безжального до інших.
Ці особи - паракимомен Ігнатій, патріарх Микола Хризоверг, а разом з ними сотні єпископів, священиків і ченців - будуть віднині слугами Василя; призначає він і нових стратигів, полководців, що дуже мудро, - до Константинополя починає повертатись з Малої Азії знать, яка в час панування проедра втекла з столиці й служила Варду Скліру.
Цього мало, - новому імператору треба мати біля себе особу, яка б допомогла йому розплутати клубок змов у Малій Азії, а якщо буде потреба, зав'язати новий, потрібний уже для нього клубок, - такою особою буде Феофано.
Чи любив імператор Василь, чи поважав матір свою Феофано, чи вірив їй? Ні, вирісши в стінах Великого палацу й з самого дитинства не бачивши, він не любив своєї матері, знаючи від чиновників і, либонь, від самого проедра Василя її минуле, не міг поважати, вірити їй він також не міг.
Проте обійтись без неї новий імператор не міг, бо вона і тільки вона була родичкою багатьох родин Фоків, Цимісхіїв, знала константинопольську знать, мала друзів і коханців у Європі, Малій Азії, Вірменії, Грузії, її тітка була жоною німецького імператора.
Феофано сама давала зрозуміти Василеві,

читати