Завантажити

Влахерні, навідувалася часто до своїх синів у Великий палац, проедр іноді навіть радився з нею, вважаючи, що вона йому не страшна.
Насправді ж Феофано не могла простити проедру Василеві зради, мріяла помститись йому, вигнати з Великого палацу, знищити, вона уперто, хитро, підступно йшла до цього.
Проедр помилявся, думаючи, що Феофано заспокоїлась і вдоволена долею удови-василіси. Феофано в цей час не було ще повних сорока літ, вона була красива і знала ціну своїй красі, кров буяла в ній, як і в кожної жінки, що переступає останню щаблинку розквіту, але відчуває суховій старості, - Феофано здатна була зробити найодчайдушніший, нехай останній, аде рішучий крок.
І Феофано це робить - серед множества людей, які їй зустрічались у житті, вона вміла обрати найсміливішого й найдужчого, - втім, може, саме незрівнянна, дивна краса її робила цих обранців сміливими, дужими, божевільними в своїх поривах!
Так, сиеряіись на чужу силу, вона і йшла шляхами життя, разом з обраними нею самою коханцями перемагала, завжди досягала своєї мети, щоб розплатитись за це зрадою і знову, знову починати...
Тепер Феофано робить останню страшну спробу. Як жінка вона не могла нарікати - і у Вірменії, і нині, в Константинополі, нестямна удовиця вдовольняла свою пристрасть - етеріот, що охороняв уночі її палату, був не скопець і помер би, не виказавши таємниці Влахерна.
Феофано тонко веде свою гру - всім відомо, що одразу ж після смерті Никифора Іоанн вислав її на Прот, далі у Вірменію. Тепер, коли не стало Цимісхія, Феофано все частіше називає його ворогом, а Никифора вірним своїм другом, часом ходить до храму Апостолів, де в склепі поруч з тілом великого Костянтина лежить безголовий труп Никифора, і в цьому нічого дивного немає: вона була його жоною до останнього дня життя.
Не забуває вона й про синів - Василя й Костянтина, їй дозволено відвідувати Великий палац, Феофано часто буває там, заходить до старшого сина - Василя. Він молиться з своїми ченцями, Феофано ж слово за словом розбуджує в ньому жадобу до влади й слави, викликає ненависть до проедра Василя.
Феофано не помиляється - син її Василь не той, за кого його вважають, він, як і мати, ненавидить проедра, хоче його знищити, молиться Христу, але готує ніж, - прийде час, і Візантія здригнеться, побачивши справжнє обличчя цього імператора.
Феофано дивіться в очі Василеві, намовляє його, думає, хто їй допоможе знову сісти на трон у Магнаврі - Вард Фока чи син Василь? Переможе Василь - вона сяде поруч з ним, переможе Фока - що ж, Феофано не здригнеться, Василь муситиме умерти... поки ж що теплою, ніжною рукою мати гладить волосся сина.
І є в Феофано ще одна надія - дочка Анна, яка народилась за два дні до смерті першого її мужа - імператора Романа. Хто знає нині, від чого помер імператор Роман? Келих вина - і його не стало, на престолі тоді сів Нйкифор Фока...
Анні минає п'ятнадцять літ, на дитячому її обличчі вже видно ознаки краси, приваби матері, і очі в неї такі ж, як у матері... Душа... так, у Анни буде материнська й душа, - про це дбає й дбатиме Феофано!
Проедр Василь їде до Феофано. Вона ненавидить його, проедр це знає, він усе життя використовував і обдурював Феофано, - їй це також достеменно відомо, проте така вже гірка усмішка долі, один крук ніколи не літає, де він з'явився, туди прилетить інший, стане важко - вони виклюють один одному очі...
Втім, до кого ще міг піти проедр? Він сам вислав з Константинополя всіх тих, що могли б, хоча б рятуючи себе, допомогти йому в цю годину. Інші - полководці, знатні люди, родичі й друзі Никифора Фоки й Іоанна Цимісхія, які б тепер неминуче боролись за себе, а відтак і за проедра, - самі втекли, побоюючись помсти, в Малу Азію і нині були його ворогами, проедра ненавиділи у Великому палаці, в усьому Константинополі.
- Я прийшов до тебе як до свого старого друга, - почав проедр, переступивши поріг палати у Влахерні, де жила Феофано.
- Невже я така стара, як ти? - глузливо відповіла на це Феофано.
- Ні, - зітхнув проедр, - ти ще молода й красива, це я старий і безсилий, я говорю про древність нашої дружби.
- Що ж, - процідила Феофано, - дружба наша справді древня й навіть щербата, перевіримо її ще раз.
- І ти допоможеш мені?
- Я радо допоможу тобі й собі! - зухвало промовила Феофано. - Сідай, старий, але завжди молодий проедр. Він сів. .
- Давно вже імперія не переживала такого важкого часу, як зараз, - важко дихає проедр, витираючи спітніле своє обличчя. - Мала Азія й Склір, болгари й Русь, Кведлінбург і Рим, проте ти сама все знаєш, Феофано.
- Так, все це я знаю, - гостро відповіла вона, - але не розумію, чому ти зараз прийшов до мене?
- Я прийшов до тебе, бо маю ще одну, й найстрашнішу, новину... З Малої Азії прибув гонець, який повідомив, що Вард Склір оголосив себе імператором, одягнув багряницю й червоні сандалії...
- Дуже шкода, проедре, що ти не думав про це, коли не стало Іоанна. Тоді ти, наскільки я пам'ятаю, усунув

читати