Завантажити

Володимире! - сказала на це Рогніда. - Я тебе бачила в Полотську, знала - княжого слова не зламаєш, вірила - покличеш мене... Боялась я тільки за серце твоє, бо люблю тебе всією душею.
Він розумів, про що говорить Рогніда. О, коли б вона знала, що робилось у цю хвилину в його душі! Він думав, коли їхав до Вишгорода, одверто сказати Рогніді, що мав гріх у Києві, який спокутує й, либонь, довго ще спокутуватиме, - і коли б це нині зробив, усе сказав Рогніді, тоді справжня любов напевне осяяла б їхні душі.
Але вона дивилась на нього такими чистими очима, любов Рогніди була така безгрішна, що він не міг, не мав сили чимось її затьмарити.
- Моя дорога, рідна, - тепло сказав Володимир. - Ти мене бачила й знала в Полотську, нині я такий, як і був, вір мені, я щасливий, що ти приїхала сюди, дякую тобі, що народила мені сина. - Він обняв її стан, підвів ближче до вікна. - Поглянь, - промовив він. - Який чудовий світ, як хороше тут!
Було справді чудово, буяла весна, під самою стіною Вишгорода зеленів, бринів молодим листом ліс, скрізь цвіли трави, могутні води Дніпра линули й линули на південь, по ліву руку голубіла Десна, за нею стелилось безмежне широке поле - з могилами по обрію, з кам'яними богатирями на них, що, здавалося, стояли на чоті, берегли землю, вдалині темнів Київ.
- Хіба не щастя, - говорив князь Володимир, - бути нам з тобою удвох? Я тобі сказав, що много і трудних діл уже содіяв, а ще більше мушу звершити, і вірю, знаю - звершу їх, бо так велить Русь... У цьому житті, в усіх моїх трудах ти допоможеш мені, Рогнідо, і я ніколи, чуєш, ніколи не забуду тебе...
Так впевнено говорив князь Володимир, бо думав, що грозова хмара, яка нависла над ним, пройшла і зникла, бо вірив, що до них прийде щастя. Людям, і князям також, часто здається, що для цього треба так мало...
6

У Полотську, в суворій фортеці, рано втративши матір, Рогніда з юних літ стала господинею двору, їй підкорялись і виконували всі її загади дворяни, вона берегла ключі від клітей, медуш, всього добра. Так і мусило бути - батько й брати Рогніди воїни, їй по покону й праву, як єдиній жоні в родині, належало вести господарство, поїти їх і кормити.
Звичайно, добра київських князів важко було порівняти з статками Регволда в Полотську - князеві Володимирові належав великий терем на Горі, новий терем, побудований княгинею Ольгою в передградді, мали київські князі під своєю рукою Вишгород, Білгород, двори над Россю, Стугною, Либіддю, багато земель, лісів, перевесищ, бобрових гонів, бортневих ухожаїв на обох берегах Дніпра, Десни.
Як і на Горі, тут владно діяв старий покон, княгиня Ольга, устрояя землю, устрояла й свої добра - у своїх землях, в лісах і над ріками вона веліла поставити знамена, посилала туди волостелинів, посадників, тіунів, що іменем її визначали уроки й устави, збирали й везли до Києва оброк.
Тут, на Горі, княгиня Ольга сама приймала дань із земель, оброки з власних дворів, під її невсипущим оком в засіки зсипалось добро, в бертяниці лягали борті, в медуші - каді з воском і медом, в кліті - міхи, горючий камінь, риб'ячий зуб, боброві пахощі.
Тільки в старості, немічною ставши, довірила княгиня ключі від княжого добра Ярині, пізніше Малуші, а після неї Пракседі. Як було за Ольги, так ішло й тепер - у городах і весях сиділи волостелини, посадники, тіуни або їхні сини, за княжим теремом дивилась і мала ключі від усього добра на Горі Пракседа.
Прибувши до Києва, Рогніда кілька днів приймала в теремі боярських і воєводських жон, що йшли і йшли подивитись на полунощну княгиню, разом з Володимиром об'їхала Подол, передграддя, побувала в Білгороді над Ірпенем, заїжджала на деякі двори.
Оглянула вона й тереми на Горі й у передградді, кліті, медуші, бертяниці - віднині княгиня Рогніда ставала господинею княжого двору, мусила ощадне й по надобі все давати. Княгиню водила по господарству ключниця Пракседа, вона одмикала двері за дверями в клітях, докладно повідала, скільки й де в неї лежить зерна, міхів, де і які грають у медушах вина й меди.
Разом з княгинею до Києва приїхали й жони-дворянки, що служили їй у Полотську, - кормилиця Амма, яка годувала колись її саму, кілька полочанок - Кумба, Ерна.
Проте вона навіть гадки не мала припоручати добра Гори цим жонам - у них буде своя робота, вони допомагатимуть їй у палатах, доглядатимуть княжича Ярослава.
Через це княгиня Рогніда була дуже задоволена, коли оглянула добра з Пракседою, повернувшись до терема, сказала їй:
- Ти пильно стерегла княжі добра, ключнице, після такої брані навіть дивно, що ми маємо всього доста. Спасибі тобі, Пракседо!
Ключниця в пояс уклонилась княгині.
- Тепер іди, - стомившись після довгих оглядин, закінчила Рогніда. - А ключі, - вона не мала нічого злого на мислі, а вважала, що віднині мусить сама дбати про княже добро, - ключі, - вона показала на лаву біля дверей, - поклади тут.
Ключниця сердито зиркнула на молоду княгиню - і за княгині Ольги, і за жони

читати