Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

навіть мене вбити, говорила, що ненавидиш. Я простив тебе, дав життя, дозволив їхати, куди бажаєш... Чому ж ти тепер прийшла?..
- Княже Володимире, - щиро промовила вона. - Ти - сміливий, хоробрий витязь, умієш ненавидіти й прощати, а тому я прийшла й мушу роззути тебе, княже! Рогнедь замовкла, рум'янці на її щоках потухли. Почуття перемоги! О, в цю пізню годину ночі князь Володимир відчув його і, либонь, дужче, ніж напередодні в битві, - дівчина, дочка князя Регволда, що недавно образила й відмовилась від нього, прийшла сюди, віддає найдорожче - своє тіло, душу.
- Я був і лишаюсь нині сином рабині, - не стримався й зухвало сказав Володимир.
Рогнедь на мить затялась, але опанувала себе й відповіла:
- Дуже шкодую, що колись назвала тебе робочичем, проклинаю годину, коли так сказала. Зробила б тоді інакше, - заломила вона руки, - може, не було б цього страхіття, живі були б мій батько й брати... Княже Володимире, мені дуже шкода, що минулого не повернеш. Нині я побачила, що син рабині здатний зробити більше і може бути справедливішим, аніж князь... і я полюбила тебе. Ти віриш мені? Скажи правду...
Володимир не ждав таких слів Рогнеді, важко було йому й відповідати на її одверте питання.
- Ти дуже смілива й до серця мені, Рогнедь! - вимовив він.
Ніби борючись з хвилею, яка налітала на неї, Рогнедь простягла руки.
- І ти більше нічого не скажеш? - крізь стиснуті зуби вирвалось у неї.
Володимир зрозумів її. О, ці жінки, либонь, усі такі, тільки що - присягайся їм у любові. А чи знає вона - це зухвале дівчисько, - скільки сил вже коштує йому?..
- Я ще з Новгорода посилав своїх слів, - відповів Володимир, - пропонував тобі бути моєю жоною...
- Ти глузуєш з мене, княже, - суворо промовила Рогнедь. - Тоді я відмовила твоїм слам, а тільки-но, ти вже чув, прокляла годину, коли так зробила... Те, що було, минуло, те, що робиться зараз, ой, яке все це страшне, княже. Проте я говорю, жду твого слова, бо хочу, щоб нам з тобою було добре...
- Нам і буде добре! Ти - справедлива, смілива, хороша! Я, чуєш, Рогнедь, також буду справедливим, хорошим, добрим з тобою...
Він пішов уперед, усе ближче й ближче до неї, обхопив її стан руками...
- Хороша моя... Чудова!!! - зривались у нього слова.
- Що я роблю! Боги! - промовила вона, рвучко підняла руки й обняла його за шию. Він поцілував її раз, і другий, і третій, вона відповідала несміливим, якимсь шукаючим поцілунком.
Це була, либонь, остання краплина, що наповнила серце Рогнеді. Володимир сів на ложе, вона стала перед ним на коліна, - так велів древній покон, - і роззула його.
А тоді Володимир схилився до Рогнеді, взяв її дужими руками, посадив на ложе, довгим поцілунком подякував за муки й страждання.
- Рогнедь - добре ім'я, - владно сказав він, - але я волів би називати тебе руським ім'ям - Рогнідою. Чи дозволиш, Рогнідо?
О любов - перша в житті, неповторна, принадна! Ти як квітка, що розпустилася вночі і, свіжа, запашна, яскрава, здригається від важких крапель роси, повна живодайних соків, тремтить у млосному сподіванні й напрузі, віддав нектар, усю таємничу силу чудовому метелику, трудівниці-бджолі й цілує теплу щоку, яка схилилась над нею.
У неї було міцне, але ніжне й гнучке тіло, поцілунки її нагадували тепло сонця, пестощі й ласка подібні до морської хвилі; а хіба молодий, мужній Володимир не був схожий на неї?
Тільки на світанні лодія їхньої любові зупинила свій плин у щасливому, безтурботному морі. У примарному світлі нового дня Володимир подивився на неї стомленим, щасливим поглядом. Вона повірила - новгородський князь може бути суворим, але ще більше, мабуть, ласкавим, пристрасним, ніжним...
- Тепер ти й поїдеш, княже Володимире? - тихо й дуже смутно промовила вона.
Поклавши руку на плече, він довго дивився на її обличчя, бачив голубі очі, надзвичайно довгі й нібито аж важкі вії, бліде чоло, темні пасмуги під очима.
- Так, Рогнідо, зараз я поїду. Кличуть земля і люди. Попереду тяжка брань.
- Я знаю це - попереду в тебе брань, Київ, слава... Там ти забудеш мене.
- Ні, не забуду. Слово руського князя - тверде й несхитне. Ще не бачивши, я нарік тебе жоною, вночі я був твоїм мужем, так і буде.
Він поцілував її уста, що були вже холодні, теплою щокою доторкнувся її чола.
Рогніда замислилась і сказала твердо, рішуче:
- Ні, княже, після всього, що сталось, і за одну тільки ніч ти не міг мене полюбити. Я ждала, всю ніч ждала твого слова, але ти його не сказав. Що ж, уже з Києва напиши мені в грамоті, що велить серце, пошли гінця, щоб усе знала... Я ж не забуду цієї ночі. Вибачай ще раз за те, що називала тебе раніше робочичем; ти справжній князь Русі. А тепер усе, княже. Їдь щасливо! Я молитимусь за тебе так само, як молилась за свого батька й братів.
- Рогнідо! - промовив він. - Я тобі сказав усе, що думав.
- Якщо ж ти, - закінчила вона смутно, - не полюбиш чи поїдеш і забудеш мене, я залишусь сама й не проклинатиму

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери