
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- вставив слово тисяцький Свид. - Дівчина справедлива, смілива, на ловах іде поряд з мужами, з убогими щедра, не рівня своєму батькові.
- Здається, ми її також не скривдили? - звернувся Володимир до Путяти.
- Так, княже. Рогнедь поховала за твоїм дозволом свого батька й братів по локону, поклала їх у лодію, що попливла до моря.
- Мертвим - прощення й тлін, живим - життя, - промовив князь Володимир. - Але що це? - занепокоївся він, подивившись на затягнуті прозорою шкірою віконця в стравниці, що почервоніли, ніби налилися кров'ю.
Далі все сталось надзвичайно швидко. Стравницю почав наповнювати їдкий дух смоли, воєводи кинулись до дверей, але ті були підперті знадвору, шкіряні віконця почали горіти й лопатись. Крізь віконця долетів шум багатьох людей, брязкіт мечів, крики. По всьому було видно, що хтось підпалив стравницю.
І раптом двері розчинились, їх відбили зовні. Воєводи й князь притьмом вибігли в двір, де побачили багатьох воїв, які гасили вогонь, а разом бились з невідомими людьми.
- Зрада! - кричали вої. - Вас хотіли спалити живцем, княже! Вони полили стіни смолою, замкнули всі двері. Ми піймали їх, одних порубали, інших схопили, все це - свіони, слуги Регволда, а вела їх змія - дочка князя. Ось їх і женуть, всі ми відоки того, що сталось. Дозволь скарати їх і у бійницю разом з ними.
Воїв біля стравниці ставало все більше й більше - одні розповідали іншим про підпал, звідусіль линули голоси:
- Скарати головників!* (* Головний - убивця) Смерть убійниці! Смерть! Привели й паліїв. У світлі смолоскипів князь Володимир побачив кількох закривавлених воїв-евенів, яких штовхали в спини, жінку в темному одязі, у якої були зв'язані за спиною руки.
- Смерть їм, смерть! - волали вої, і вже гострі мечі заблищали над головами паліїв і дочки полотського князя.
Але в цей час пролунав дужий, рішучий голос князя Володимира:
- Пощо поспішаєте, дружино моя? Аще ворог учинив звабу, будемо судити його по закону й покону нашому... Усіх паліїв велю посадити в поруб. З княжною говоритиму окремо... Заведіть і стережіть її в теремі. Завтра буде суд!
6
Князь Володимир добре бачив Рогнедь. Вона стояла посеред світлиці - висока, струнка, темне платне облягало тонкий стан і високі груди, обруч на голові туго стягував волосся, що нагадувало нитки золота і нібито аж світилося; Рогнедь, як жінка півночі, мала голубі очі кольору морської води, дрібні її зуби були сліпучо-білі, вся вона була дужа, міцна, засмагла, але водночас напрочуд чарівна, красива, і Володимир на якусь хвилину навіть замилувався нею - зухвалою, сміливою.
- Ти велів привести мене сюди, - промовила Рогнедь. - Говори, я слухаю.
- Так, я велів привести тебе сюди, - відповів їй Володимир, - бо не хотів, щоб мої вої вбили тебе. - Він хвилинку помовчав і додав: - Не думай, проте, що вої мої убійники й розбишаки, - вони хотіли й мусили тебе вбити, бо ти підняла руку на їхнього князя... Древній наш закон каже: око за око, зуб за зуб.
- Навіщо ж ти тоді, - зухвало крикнула вона, - вирвав мене з їхніх рук? Закони і у вас, і у нас однакові. Око за око, зуб за зуб - так я хотіла помститись ворогам, які вбили мого батька, якщо ж боги не допомогли мені, краще б я померла під вашими мечами... Гаразд, княже, не будемо багато говорити - убий ти мене сам...
Князь Володимир посміхнувся.
- Я вислухав тебе, але не розумію, чому мушу вбивати?
- Ти впився кров'ю і прийшов по дань, - почала вона. - Ти - син рабині і сам трел* (* Трел - раб (швед.) - уже раніше посилав своїх слів і вимагав, аби батько мій скорився тобі, я ж стала твоєю жоною. Чуєш, батько мій узяв меч проти тебе, а я не захотіла роззути й не роззую сина робочича. Далі ти знаєш усе - це Один велів мені помститись, бо ти вбив мого батька й братів, але я не зуміла цього зробити... Що ж, так судила доля, ти маєш право і повинен мене вбити - око за око й зуб за зуб.
Те, що Рогнедь говорила Володимиру, було образою для нього, вона вважала себе високою особою, князівною, а його називала рабом, трелом, проте сам він не хотів ображати її, дівчину, й стримав себе.
- Ти зухвала й горда, Рогнедь, - сказав їй Володимир і презирливо додав: - Тільки в тебе надто кволі руки для того, щоб знищувати руських князів і їхніх воїв.
Вона аж зблідла й стиснула, заскреготіла зубами.
- Коли ти поставиш мене під дубом смерті, я сама накину собі петлю на шию...
- Я бачу, ти смілива...
Полотська княжна мовчала. Князь Володимир ступив крок уперед і зупинився близько від неї.
- Слухай, Рогнедь, - по дуже довгій хвилині сказав він. - У нас, руських людей, є давній покон: коли ми одоліваємо ворога, то укладаємо з ним мир і вже бережемо його. Там, у Новгороді, посилаючи слів до твого батька, я говорив, що хочу мати з ним мир і любов, а тебе на знак цього волію назвати своєю жоною... Коли ж мої сли повернулись і сказали, що князь Регволд порвав і ногами затоптав мою грамоту, я дав слово Новгороду і поклявся перед
Останні події
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса
- 12.04.2025|09:00IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
- 06.04.2025|20:35Збагнути «незбагненну незбагнеж»
- 05.04.2025|10:06Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
- 05.04.2025|10:01Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
- 05.04.2025|09:56Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію