Завантажити

його тілу. Хто похований під цим надгробком, про яку Юлію, тигра, льва й леопарда говориться в написі?
Хвилі все дужче й дужче, перевертаючи каміння, били в береги, загрозливий голос з минулого, неминучість, а разом і страх перед завтрашнім днем вповзали в душу василевса Володимира.
Розвиднілось, коли князь Володимир повернувся до будинку стратига. Там стояла денна сторожа, яка дуже здивувалась, побачивши, що князь уже виходив з дому. Ще більше були здивовані воєводи й бояри, почет Анни, священики.
Усі вони низько вклонились князеві, коли він зайшов до сіней, розгублено й стурбовано подивились на нього, мовчали. Він відповів на їхнє вітання, пішов сходами на верх будинку.
Цариця Анна вже не спала, в переходах метушились її слуги, в самій спочивальні кілька жінок закінчували її одягати.
Коли князь Володимир переступив поріг, усі швидко вийшли з спочивальні, й вони залишились з Анною тільки вдвох.
Його здивувало, що, незважаючи на ранній час, Анна вже одягнулась у царський свій одяг - сріблясту з золотими пальметами* (*Пальмети - орнамент у вигляді пальмового гілля.) туніку, на голові її сяяла легка діадема з каміння, плечі прикривала червона хламида.
- Сьогодні у нас буде великий чи середній вихід? - запитала Аниа.
Він навіть не зрозумів, про що запитує Анна.
- У Константинополі, у Великому палаці, - пояснила вона, - василевси роблять щоденно великі, середні й малі виходи: великі - в храм Софії, середні - до інших храмів, малі - в перший тиждень Великого Посту, відповідно до яких одягають білі, пурпурові чи чорні одяги, показуються чи не показуються народу...
Князь Володимир посміхнувся.
- Я виходитиму до воєвод, бояр і всіх людей своїх, - відповів він Анні, - як і допреже, днесь робитиму те саме, що й завжди. З Херсонесом закінчено, треба збиратись і вирушати до Києва.
- Але ж ти вийдеш до сановників своїх, полководців, воїв?
- Я вже був у городі і ходив далеко до моря.
- Ти вже був у городі й ходив до моря? - Анна широко розплющила очі. - І з тобою були твої сановники, полководці, вої?
- Ні, - важко зітхнув Володимир. - Я вийшов у город, ходив до моря й довго там стояв...
- Один?
- Так.
Очі, обличчя, весь вигляд і рухи Анни виявили, що вона не розуміє, як її муж - князь Русі і василевс Володимир - міг сам вийти з дому, іти до моря, довго там стояти - адже у Константинополі, у Великому палаці, все робилось інакше: там василевси й василіси жили, оточені етерією, кроку не сміли ступити без сановників, діяли так, як велів церемоніал.
- То ти зробиш вихід зараз? - все допитувалась вона.
- Так, - заспішив Володимир, - зараз ми вийдемо разом з тобою, підемо вниз і поснідаємо, а там я вирушу в город, щоб оглянути лодії, на яких ми поїдемо до Києва.
- А що мушу робити я? - здвигнула плечима Анна.
- Тобі такожде треба збиратись: дорога в нас буде важка й довга.
- Гаразд! - процідила Анна. Тепер вона зрозуміла свого мужа.
- Підемо! - сказав Володимир.
- Я готова, - відповіла Анна, оглядаючи свою туніку, хламиду... Вона, правда, на якусь мить затрималась і зняла з голови легку діадему, поклала її в ларець, що стояв біля ложа.
Одразу за дверима спочивальні їх ждали воєводи, бояри, василіки, почет цариці, кітоніти, що тримали в руках довгі скрині з одягами імператора.
Коли Володимир і Анна вийшли з спочивальні, усі вони низько вклонились їм, воєвода Вовчий Хвіст ступив до князя, промовив:
- Оці гречини, - сказав він пошепки, - бажають одягти на тебе царський одяг і вінець.
Але князь Володимир і сам розумів, чого вони зібрались.
- У нас на Русі, - сказав він, - люди звикли одягатись самі, і князі їхні такожде. Царські одяги, бояри мої, візьміть і сховайте, я їх одягатиму, коли розмовлятиму з імператорами, а з людьми моїми буду аки князь.
Наперед виступили василіки.
Василевсе, княже Володимире! - почав патрикій Фрігій. - Прийшов день нашого прощання, ми зробили все, нині збираємось рушати до Константинополя.
- Я такожде зробив усе, через що такожде збираюсь залишити Херсонес. Що ж, очевидь, ми побажаємо одні одним щасливої дороги.
- Ми від усієї душі бажаємо тобі й цариці щасливої дороги.
- Щасливого плавання й вам, василіки, зичу здоров'я, щастя, многих літ і сватам моїм, імператорам вашим.
- Дякуємо, василевсе-княже, бажаємо й тобі з царицею здоров'я, щастя, многих літ життя. Проте дозволь запитати, василевсе, як будемо виконувати ряд з Руссю? Хто з нас поїде тепер з тобою до города Києва?
- А навіщо вам їхати до Києва?
- Не про себе мовимо, ми їдемо до Константинополя, але певні, що з тобою до Києва поїде наш єпископ і священики.
- А чого їхати єпископу? Василіки затялись.
- Імператори наші радились з патріархам Миколою Хризовергом, і він посилає єпископом на Русь Михайла...
- Марно молоді імператори ваші, - зло пожартував князь Володимир, - турбували старого патріарха вашого Миколу... Я

читати