Завантажити

сказав вам, василіки, коли посилав у Константинополь, що на Русі не буде єпархії візантійського патріарха, а буде наша, руська єпархія.
- Але ж і для цієї руської єпархії потрібен єпископ! - заволали василіки.
- А я маю вже єпископа, якого обрав сам.
- Хто ж він?
- Священик Анастас буде віднині єпископом на Русі.
- Анастас відступник, патріарх Микола наклав на нього анафему! - закричали василіки і сам єпископ Михайло.
- Патріарх Микола, - сказав князь Володимир, - може накладати анафему тільки на тих пасторів своїх, іже суть у Візантії, я ж, владою, даною мені імператорами, благословляю й призначаю єпископом Русі Анастаса Корсунянина.
Василіки й єпископи перешіптувались:
- Переклюкав* (*Переклюкати - перехитрити.) нас князь Володимир, як і баба його Ольга.
- Я слухав усе, що ви сказали, і сам сказав, що думав, - закінчив князь Володимир. - Будемо рушати в дорогу, зі мною в Київ поїдуть зодчі ваші, навчателі, хто з священиків хоче їхати в Київ - запрошую... А тепер прошу вас, дорогі гості, поділити зі мною трапезу.
Князь Володимир з Анною попереду, за ними бояри й воєводи рушили, а ще далі й гречини-василіки, священики попрямували до палати, де для них був приготований руськими воями щедрий сніданок: смажена журавлина, лебедина, солона веприна, копчені ведмежі шинки, качки, гуси, в'ялена риба з гирла Дніпра, що просвічувалась, як янтар, сочива з гороху й квасолі, всякі юшки, сирники, киселі, меди, вина, ол, кваси...
Тут було що поїсти, від чого упитись, дуже швидко образи й сварги потонули на дні келихів, корчаг, братин, незабаром з вікон полилась і залунала над морем величальна пісня.
5

Того ж дня князь Володимир, у білому платні, з непокритою головою, мечем біля пояса, разом з воєводами й боярами побував у полках комонних, що стояли за городом і вже готові були вирушати в далеку дорогу, спустився до затоки Символів, де зібрались події.
На березі затоки кипіла робота - там навантажували на події дань, яку привезли з Константинополя, й ту, яку князь Володимир вирішив узяти з переможеного Херсонеса.
Йому хотілося б багато чого взяти тут, у Херсонесі, - чудові мусії із забутих храмів, що були привезені ще з городів Еллади, мармурові статуї з тих же часів, які повалені лежали за стінами города над морем, дивні ікони старого письма, на яких боги малювались, ніби живі люди, - у столиці Кліматів можна було знайти чимало диковин тогочасного світу.
Але на одну та навіть і на десять подій не візьмеш усього, що вабило око й тішило душу князя Володимира; промине ще багато літ, доки багатства, створені майстрами світу, широкою рікою полинуть на Русь; промине ще більше літ, і тоді світ здивується і замре перед багатствами душі руської людини...
У цей же час на одну з подій з гучними криками вої тягли вилиті з бронзи постаті диких коней, яких приборкували сміливі наїзники, на іншу вантажили мармурові статуї - далеку пам'ять Еллади. Мали роботу й священики, що обережно укладали на лодії ікони, сосуди церковні.
Єпископ Анастас наполягав узяти з собою до Києва й мощі одного святого, що лежали в херсонеському соборі.
- Цей святий - папа римський?! - здивувався князь Володимира
- Святий Климент справді був папою римським, але його вигнали з Риму, все своє життя він провів у Херсонесі, де й помер.
Мощі папи Климента поклали на одну з подій.
Довго розмовляв князь Володимир і з зодчими Херсонеса, у яких давно не було роботи в рідному городі, деякі з них згоджувались їхати одразу до Києва, щоб будувати храми й палаци, інші обіцяли прибути на Русь пізніше.
- Нам щастить, - поглядаючи на небо, хмари й море, говорив старшій своїй дружині Володимир, - завіяв східний вітер, а тутешні люди повідають, що коли він почався, то вже й віятиме, швидко пожене наші лодії до гирла Дніпра. Завтра на світанні підемо на лодіях у море, комонне військо може рушати й нині на ніч, щоб швидше проминути Хозарську переправу, виїхати в поле. Там, - князь Володимир простягнув руку на північ моря, - біля острова Григорія комонники нехай ждуть, щоб допомогти нам, лодії-бо наші нині, - він показав на воїв, що тягли бронзових коней, - важкі суть... Вище ж порогів будемо радитись, як вирушати до Києва-города.
 
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
1
Залишивши Херсонес, лодійне воїнство князя Володимира, туго нап'явши вітрила, під полуденним вітром обійшло Клімати, перетяло Керкентиду, зібралося на білих берегах в узлучині моря й повільно стало підійматись Дніпром угору.
Між цими лодіями плив і княжий насад, що мав двадцять гребців. На кормі поверх настилу побудований був справжній теремок з двома покоями; гребці ж і слуги жили й покотом спали під настилом просто на днищі.
У той час, коли лодійне воїнство посувалось морем і Дніпром, комонне військо ще швидше проминуло Хозарську переправу, як вихор, промчало Диким полем, зупинилось і ждало князя на лівому березі Дніпра, напроти острова Григорія.
Майже тиждень після

читати