Завантажити

хід, ним ми зараз і пройшли, - сказав Жадборн.
- Ви нам його покажете?
- Якщо твоя воля, ми тобі його покажемо й зможемо ним повернутись да Херсонеса, , - промовив свіон, - але це дуже вузький хід, ним ледь може проповзти людина, , а по той бік стіни завжди стоїть сторожа... Нині - темна ніч, ромеї перепились і сплять, з цього ми й скористались.
- Гаразд, - промовив Володимир. - 3 чим же ви прийшли?
- Я можу розповісти тобі все про Херсонес, - відповів Жадборн, - і допоможу, аби це гніздо над морем було знищене... Я знаю, де проходить водогін з Херсонеса, знаю, де тут, у твоєму стані, лежить грецький вогонь, вмію поратись з цим вогнем...
- Добре, - перебив Володимир свіона. - Завтра вранці ти розкажеш все це моїм воєводам. Нині іди з воями, покажи, де потайний хід до города.
До намету увійшли вої і повели Жадборна. Князь і священик залишились удвох.
- Я також мушу йти? - запитав Анастас.
- Ні, - відповів князь. - Хочу з тобою говорити про віру й Христа. Ти не стомився, отче?
- Зовсім ні - про віру я можу говорити скільки захочеш, вірно служитиму тобі, княже...
Херсонес тримався і, либонь, ще дрвгий час міг витримувати облогу - у домах його від затоки Символів аж до моря було досить борошна, щоб пекти хліб, запасів солоного м'яса й риби, у льохах стояли піфоси з вином. Далеко за городом, у горах, сховані буля й цистерни, трубами, що проходили глибоко під землею, звідти невпинно текла вода, у городі всі пили й питимуть вдосталь, була війна, але працювали громадські терми, багаті херсоніти мали свої, власні терми й цистерни з водою.
Гірше було на західній околиці города, де жила біднота, - на неї лягав тягар війни, вони копали рови, насипали вали, стояли на стінах, але не мали хліба, забули смак м'яса й риби, мали досить тільки води...
І раптом у водогінних трубах стала зникати вода. Досі вона текла звідти могутнім потоком, невідомо чому, але цей потік одного дня почав слабнути, через кілька годин уже тік тоненьким струмочком, завмер, з труб водогону в городі якийсь час ще збігали, а потім впали останні краплини.
- Русь перекопала водогін... Ми не маємо чого пити! - котилось у Херсонесі від будинку до будинку, кинуло весь город у страх і розпач.
Багаті херсоніти кинулись замикати ворота дворів - віднині вони стерегтимуть, як пси, свої цистерни, шкода, що їм не спало на думку завчасу залити по самий верх піфоси, терми, льохи, двори...
Бідні! Їм стало важче, неймовірно важко - багаті видавали хліб скибками, а от не стало й води... Коли на гарячу землю впали останні краплини з водогону, вони вже хотіли пити; в хижах, халупах, землянках одразу затужили, заплакали жони, діти.
День, другий, третій... Як швидко минають дні, коли в людини є хліб і вода, і як повільно течуть вони, коли немає ні ковтка води.
Страшно, так, у ці дні в городі Херсонесі було страшно жити й ходити. Вода - тільки за неї служили тепер убогі багатіям, кухоль води - втім, ні, він був дорожчий, ніж золото, - кухоль води став мірилом життя... А тут - спека, безжальне сонце висить, як розпечена сковорода в небі, горить камінь, земля, горять і душі людей!
Тоді князь Володимир і повів воїв своїх до стін Херсонеса... Передбачаючи це, стратиг города вночі велів підняти чимало діжок з водою на стіни, а начальникам відкрити ці діжки, коли руські вої почнуть наступати. Вої князя Володимира йшли до города, а на стіні ромеї пили воду - щоб одбити русів і знову напитись... Вода - звичайна, і навіть не звичайна, а стояча, заплісніла, - була на стінах, і вона впливала на воїв, як міцне вино, - в нестямі вони почали одбивати наступ - нехай вмерти, але пити ще й ще!..
Але чому вої князя Володимира стали, не лізуть, як раніше, на стіни?! Що трапилось, звідки це, невже саме небо стало допомагати на цей раз воям руським?! У долині перед Херсонесом стоять сифони, вони кидають на город страшний палючий грецький вогонь, а біля машини стоїть варяг Жадборн...
Вої на стіні стояли - їм нічого було одбивати наступ русів, позад них над городом вставали стовпи чорного диму - то палали будинки на північній і східній його околицях, ось закублились дими над західною частиною.
Не тільки вогонь руйнував і попелив город - від західних його околиць до палаців над морем бігли люди, у яких від згаги почорніли уста, - ремісники, рибалки, гончарі, раби з багатьох земель світу; вони шукали тепер не води, їхніми серцями владувала помста, це вони вбили стратига Льва, відкрили ворота руським воям, й ті почали вступати в палаючий город.
Саме тоді (гірка посмішка долі!) на далекому обрії замаячили вітрила, а згодом на лоно вод випливло кілька лодій - то були грецькі хеландії, на поміч Херсонесу поспішала з Константинополя підмога.
Проте кому й чим допомагати? Над Херсонесом висіла хмара темно-іржавого диму, багато будинків палало у вогні, переможці, як водиться, втішались з перемоги, переможені забули про опір, кинулись до водогону, звідки краплина за краплиною, а

читати