Завантажити

лодії руські збираються в затоці Символів, деякі ж стали на укотях напроти північної стіни города - вони відрізували Херсонес од моря, на суходолі ж, на відстані двох-трьох стадій* (*Стадія - грецька міра відстані.) від города, півколом, що тягнулось від затоки Символів на південь, а далі на захід, аж до затоки Парфенія, почав виростати стан князя Володимира - землянки, які вої копали на схилах пагорбів, хижки, складені з брил сірого каменю, намети - для старшини, великий намет, над яким замаяло голубе знамено з трьома перехрещеними списами - знак князя Русі Володимира.
Тепер херсоніти бачили, з якою силою їм доведеться мати справу, - у русів було не менше як двісті лодій, на кожній з яких приїхало тридцять-сорок воїв, - п'ять чи шість тисяч воїв прибуло до Херсонеса з моря, - для города, що мав усього десять тисяч населення, це була велика сила.
Виявилось, що воїнство київського князя прибуло не тільки морем - під вечір першого дня сторожа з стін города побачила, що вдалині, на шляху від Неаполя* (*Неаполь - древній город у Криму.), встали стовпи куряви, - проминув недовгий час, і стало видно множество вершників, що мчали до Херсонеса, - це були вої князя Володимира. Доїхавши до стану, вони спішились, приєднались до воїнства.
Перед заходом сонця, коли стало тихо на суходолі й у морі, наперед воїнства, що прийшло сюди з півночі, виїхали на конях, зупинились напроти головних воріт і затрубили у великі турові роги вої руського князя.
На стінах і в городі стало тихо, затаївши подих, там слухали, ждали, чого трублять у роги вої.
У тиші, що настала по тому, вої, що виявились кликунами руського князя, закричали:
- Київський князь Володимир прибув сюди й став під Херсонесом, бо імператори Василь і Костянтин, з якими він мав любов і дружбу, порушили мир, зло вчинили Русі... Слухайте, херсоніти!
- Слухайте, херсоніти! - волали далі в передвечірній тиші кликуни. - Київський князь прибув сюди, щоб говорити з імператорами ромеїв...
- Слухайте, херсоніти! Князь Володимир пропонує вам не чинити опору, здати Херсонес, за що обіцяє не чіпати ні города, ні людей його...
Закінчивши, кликуни довго непорушне стояли на високому пагорбі, й у світлі згасаючого сонця їхні постаті нагадували кам'яних велетнів. Князь Володимир велів їм ждати відповіді херсонітів, він, як і отець його, діяв справедливо, чесно, - він сказав ворогам, чого прийшов сюди, він оголосив, чого хоче, він упереджав херсонітів від крові й смерті, і в цю передвечірню годину Херсонес ще міг врятуватись.
Але Херсонес цього не зробив. Кликуни князя стояли й ждали. Сонце зайшло, в полі й над морем почали снуватись присмерки, постаті кликунів стали чорними, вгорі над ними висіло темно-синє небо, а в ньому спалахнула блискавкою вечорова зоря.
І раптом у цьому темно-синьому небі почувся шум і свист, один з кликунів закричав і впав з коня, крик почувся й у стані руських воїв.
У відповідь на слово воїна-князя херсоніти почали кидати з стін стріли, балістарії* (*Балістарії - метальні машини.) - гостре каміння.
Так почалась брань князя Володимира з Херсонесом і Візантією.
Воїну, який годину тому був на полі брані, важко розповісти, що саме він бачив і що пережив. Чим більше воїнів, тим різноманітнішими, часто просто неймовірними будуть розповіді їхні. Кожна війна, в які б часи вона не відбувалась, - це дикий, кривавий сон, безумне маячіння, яких ніхто ні переказати, ні описати не може. Будь проклята війна і всі війни разом, благословенні люди, які борються за мир!
Дуже коротко повідає літописець про битву князя Володимира під Херсонесом: "Іде Володимир з вої на Корсунь, град гречеський, і затворишася корсуняне в граді, і ста Володимир об он пол града в лимені, на віддалі від града в стрелище єдине, і боряхуся кріпко з града, Володимир же обстоя град..."
Якби каміння вміло говорити, а кров на пісках не вицвітала на сонці, якби води морські не переїдали й не розчиняли сліз людських, - о, скільки б могло розповісти Руське море, скелясті береги над ним, водами Дніпра обмите широке, безмежне поле!
Це була велика січа. Земля навкруг Херсонеса щедро полилась тоді руською кров'ю, на стінах фортеці, що невпинно розкопуються й виростають нині, як у казці, з-під розритої землі, видно щербини й пробої - це шрами кам'яної твердині над морем; плуг вириває з ріллі людські черепи, шоломи, поламані списи, мечі - це кості руських людей і та зброя, з якою вони полягли в землю.
У перші дні князь Володимир, - так тоді завжди воювали, - думав навально, копієм взяти город. З раннього ранку до пізнього вечора вої його, тягнучи за собою драбини, мотузи з гаками, залишивши стан, підступали до стін города, ще дерлись наверх по горі трупів...
Але взяти херсонеську твердиню було важко: високі кручі, кам'яні стіни її були неприступні. Коли руські вої раз і другий, підтягнувши пороки* (*Пороки - тарани.), пробили протейхизму - першу, тонку, стіну, за нею виявилась ще одна, древня, дуже груба стіна,

читати