Завантажити

величезні щити, на яких змальовано коней і людей, і вої з ранку до пізньої ночі влучають з луків у цього уявного ворога - на тридцять ступнів, на сорок, два-п'ятдесят, сотню.
Усю осінь, доки не замерз Дніпро, вої роями й сотнями, з великим грузом кидаються в крижані хвилі, перетинають Дніпро, там гріються на косах біля вогнищ і знову пливуть до города.
Над Почайною, у Вишгоррді й Вітичеві в цей час будують лодії, видовбують з товстих стовбурів однодеревки, розводять їхні боки, кладуть на днища упруги, по бортах нашивають насади, кладуть палуби; з усіх усюд до Києва женуть табуни коней, тисячі волів, гінці їдуть у ближчі землі збирати земське військо, побували вони і в Острі та Любечі.
На могилі Микули на той час уже поросла, в'їлась корінням у землю, так зазеленіла трава, що важко було й помітити невеликий горбок, під яким лежав разом зі своєю жоною син останнього старійшини антівського роду.
Не одного Микулу прийняла земля - у пісках за Любечем полягло чимало воїв, що боролись проти Ярополка; у тому ж піску, часом поряд з ними, перетлівали кості тих, що захищали Ярополка й ішли проти Володимира; смерть рівняє й замирює найлютіших недругів.
Коли князь Володимир з воїнством своїм погнав Ярополкову рать до Києва, якийсь час у Любечі стояла тиша, життя завмерло, люди принишкли, ждали, що буде далі.
Вони надіялись, що мине війна, князь-переможець дасть їм полегкість, може, поверне людям землі, які забрав Бразд, зменшить уроки, увільнить від холопства, пришле посадника - мужа справедливого й доброго.
Пусте! Не стало Бразда, але лишились три його сини - Гордій, Самсон, Вавило, - їм по закону, який встановив Ярополк, а Володимир затвердив, належав весь озадок* (*Озадок - спадщина.) після батька - терем у Любечі, землі над Дніпром, ліси, боброві гони - все, на чому стояли його знамена - місяць під сонцем, від якого в усі боки стрілами розтікалось проміння.
Під цим знаменом сини Бразда змалювали ще й хвилі: сонце - князь, місяць - покійний батько, а сини його - хвилі в морі, що ширяться й ширяться без кінця.
І так не тільки з Браздом - в руках у брата його Сварга залишились ліси, береги по Дніпру, де лежала руда, корчениця; ті з любецьких багачів, що здобули в пожалування за Ольги, Святослава й Ярополка землі, ліси, урожаї, залишились їх володарями й при Володимирі - князь сварився з князем, воєводи, бояри, волостелини, посадники служили одному князеві, переходили й давали роту новому, вони боролись за свою честь, славу, добра й переймали їх; тяжке ж брем'я брані, піт, сльози, кров лягали на ницих людей - вони нічого не здобували, а все більше й більше втрачали.
Якось до Любеча приїхав і волостелин Кожема. Він, як усі знали, був на брані князів-братів, підтримував Ярополка й київське боярство, проте тільки вої Ярополка вдали спини, велів своїй дружині скласти зброю, дав роту служити Володимиру.
Так він і залишився волостелином у Острі, об'їжджав від імені князя Володимира городи й весі над Дніпром і Десною, ставив на землях, у лісах, на бобрових гонах, які раніше належали Ярополку, знамено нового князя Володимира, визначав його іменем нові уроки, - князеві, звичайно, княже.
Дбав Кожема й про господаря свого - князя чернігівського Оскола. Той також ішов з Ярополком, бився вище від Любеча й у Києві, тікав до Родні, а там разом з князями інших земель склав зброю, дав роту служити й служив нині князеві Володимиру, як був, так і залишився князем чернігівським.
І про себе не забував Кожема - де б не їхав, дивився, чи не знищив хто часом у лісах, на землях, на бобрових гонах його знамен, на яких було змальовано око з трьома рисками, - волостелинові - своє.
І не тільки добра. Волостелин Кожема, приїхавши до Любеча, радився з багатими, кого призначити посадником княжим. Власне й думати тут було нічого - новий закон, що владно вривався в життя, зберігав за багатим не тільки добра, а й право: місце посадника в Любечі посів старший син Бразда Гордій - молодий ще чоловік, що й зовні, і вдачею крапля в краплю нагадував свого батька.
Проте що вдача! Силою, безжалісністю, тупістю, які поніс з собою в могилу Бразд, в новий час мало що, либонь, можна було зробити. Гордій, син Бразда, був християнином, він уже знав письмо, хитрий, підлесливий, умів залізти в душу будь-кому.
Обираючи собі жону, Гордій діяв не так, як його батько, взяв собі не ту, яка впала в око йому, - ні. Гордій довго їздив до Остра, до пізньої ночі засиджувався у волостелина Кожеми, виходив у сад з його дочкою Лименою.
Ця дочка була на диво незугарна - руда, кирпата, з великими банькатими очима, - хто її зустрічав, обминав третьою вулицею.
А Гордій робив свою справу, домовився з Лименою, поговорив з Кожемою, а там повіз її як жону до Любеча.
Мусив Гордій, син Бразда, стати посадником у Любечі ще й тому, що був найбагатшою людиною древнього селища, яке ставало вже городом, рядовичі, що колись уклали ряд з отцем, чи їхні діти, аще отець помер, служили по закону вже йому,

читати