Завантажити

ненавистю до ромеїв... Він не міг іти з воями через те, що не мав коня, не міг купити в Сварга щит і меч, воїн же без зброї - не воїн. Його не прийме князь.
Вранці Антип пішов понад Дніпром - нижче й нижче, він пройде всю Русь, перетне Руське море, доб'ється до гори Афону, стане ченцем Антонієм, повернеться до города Києва, після смерті ж його назвуть святим...
Ніхто в Києві та навіть воєводи не знають, як же вестиме князь Володимир своє воїнство - Дніпром до гирла, а там Руським морем до Дунаю чи, може, суходолом, у землі тиверців, а далі, як колись ходив князь Святослав, через Болгарію.
Володимир не йде стезею свого отця - він не може рушити на Візантію через землю болгар - Болгарія поневолена, скрізь там, над Дунаєм аж до Руського моря, стоять легіони імперії, він не може стати на прю з імператорами на чужій землі.
"Колись, - думає князь Володимир, - може, знову зіллються шляхи болгар і русів, нині ж ми роз'єднані, кожна з наших земель самотуж бореться за своє майбутнє й щастя, мушу стати супроти Візантії один, наша перемога надасть сили й болгарам..."
Через це вирішує Володимир боротись з ромеями на древній слов'янській землі, на берегах рідного Руського моря, готується зробити удар на город Херсонес у Кліматах.
2
Ранньої весни, тільки скресли льоди й виповнився, як чаша, Дніпро, від берегів Почайни вирушає двісті лодій-насадів, на кожній з них тридцять-сорок воїв, на передній їде з старшою дружиною князь Володимир, що бере з собою в похід сина Мстислава.
Ще раніше князь посилає в поле за Дніпро кінну дружину з чотирьох тисяч вершників на чолі з воєводою Вовчим Хвостом, велить їй їхати Соляним шляхом на південь, ждати його над порогами.
Серед цих воїв були й ті, що недавно ходили до Візантії й бились під Абідосом, вони палали від помсти, хотіли розплатитись за кров і кривду.
З воїнством їхало на цей раз чимало людей, що не носили зброї, - бояр з Гори, мужів нарочитих від земель, купців, - князь Володимир не тільки ратоборствуватиме, а говоритиме з ромеями про куплю-продаж, віру, - він хотів мати біля себе порадників, силу, що підпирала княжий стіл.
Лодії швидко пливли Дніпром, ще швидше мчали в полі Соляним шляхом вершники, вони ждали князя біля Неяситі, допомогли переволочити найбільші насади мимо порогів.
Там, на лівому березі Дніпра, князь Володимир дав воям спочити, а сам поїхав з старшою дружиною на острів Григорія* (*Острів Григорія - нині Хортиця.), де в давноминулі роки вої, що рушали вниз по Дніпру й далі в Руське море, складали під священним дубом жертву богам, просили їх дарувати перемогу. Оточений воєводами й тисяцькими, він піднявся крутою стежкою на скелі острова, зупинився під дубом, посадженим руками предків триста, а може, й усі п'ятсот літ тому.
На дубі бриніло свіже зелене листя, але багато гілок, побитих блискавицями й громами, засихало, бо в цьому світі все розвивається, росте, а потім старіється й помирає, - священний дуб на острові Григорія після довгих літ наче засипав серед моря нових буйно-зелених дерев, над голубим Дніпром, під бездонним небом, що були вічні.
І, може, через те, що старезний дуб помирав, може, і це, либонь, вірніше, через те, що вмирало старе в людях і народжувалось нове, заростала й стежка, яка вела від Дніпра до дуба, на гіллях його висіли зотлілі рушники, іржаві, погнуті мечі, біля стовбура в густій траві біліли кості тварин - це були сліди давніх жертв, але нових уже ніхто не приносив.
Князь Володимир також приїхав на острів не для того, щоб принести жертву. Постоявши під дубом, він пройшов до ріжка острова, де височіла насипана множеством рук могила, - тут, як сказали Володимиру, отець його Святослав темної ночі рубався з печенігами, тут він помер, вої ж віддали останню погребову почесть - спалили в лодії його тіло.
Знявши шоломи й низько схиливши голови, стояли князь Володимир з сином Мстиславом і воєводами перед могилою, на якій зеленіла трава, всіма барвами грали квіти. Усі вони мовчали, тихо було навкруг, тільки жайворони десь високо вгорі розливали бесконечну й трохи смутну пісню.
- Буде так! - сказав князь Володимир, стоячи над могилою свого батька. - Ми йдемо супроти Візантії на справедливу січу, помститись за тих, що загинули від рук ромеїв, утвердити новий закон і нове життя. Ти, воєводо Вовчий Хвіст, веди вершників полем до Хозарської переправи, там рушай у Клімати й підступай зі сходу до города Херсонеса, ми, воєводи, їдемо Дніпром, а далі й Руським морем, щоб налетіти на Херсонес з півночі й заходу.
Проте це було ще не все, що замислив князь Володимир. Стоячи на високих кручах Хортиці, він дивиться на Дніпро, лівий берег, туди ж дивиться й дружина.
Перед їхніми очима стелиться безмежне поле, по ньому в'ється гостинець - шлях суходолом до Сурожського моря й на Дон, а обабіч гостинця, скільки не глянь, могили й могили.
Так було всюди, де вони проходили, - над полуденними її шляхами, де руські люди бились з множеством орд і всякою навалою, з

читати