Завантажити

меч та ще червоне корзно на плечах, перехвачене біля шиї сріблястою зав'язкою, проте й не це вразило василіків, вражало обличчя князя - суворе, замислене, темні очі, довгий сивий чуб на поголеній голові, вуси, що хвилясто опускались до грудей.
Василіки низько вклонились князеві й мужам, з їхніх уст не зірвалось ні одно з тих завчених слів, які звичайно вони раніше розсипали, - тут було не до того.
- Сідайте! - коротко сказав князь Володимир. Він сам сів у кріслі біля столу, на якому лежав сувій якихось древніх харатій з печатями, біля нього сіли руські воєводи й мужі, перед ними стали сідати василіки.
Втім, трапилось ще одно, на що василіки звернули увагу, - перед тим як сісти за стіл князь Володимир одчепив від пояса меч, поклав його на лаві під стіною.
- Так що ж скажете, мужі константинопольські, - почав князь Володимир, - з чим приїхали сюди?
Один з василіків, це був патрикій Сисіній, раніше ніж сісти, промовив:
- Ми василіки імператорів Василя й Костянтина й прибули сюди по їх загаду - патрикій Фрігій, магістр Лев, митрополит Роман, пресвітер Феофіл і сам я - Сисіній... - називаючи імена, він показував кожного з василіків.
- От і добре, - сказав Володимир, - будемо знати... А це, - він показав на воєвод, - моя старша дружина. Так з чим ви, василіки, прибули сюди?
Патрикій Сисіній затявся.
- Ми прибули сюди, - вимовив нарешті він, - щоб запитати, чому ти, княже руський, прибув до Херсонеса? - Сисіній знову замовк і кінчив: - Чому ти, княже руський, пішов війною на Херсонес і взяв уже його?
Князь Володимир засміявся, сміялись і воєводи, і мужі його.
- Дивно мені, - обірвав він сміх і опустив руку долонею на стіл так, що затремтіли харатії, а сама рука наче вросла в нього, - чому ви, василіки, запитуєте мене про це? Адже імператори ваші, посилаючи вас, достеменно знали, чому я сюди прийшов і чому так зробив, - він показав за вікна, де видно було обгорілі стіни, де легкий вітер розгонив хмару диму, а в морі стояли на укотях і похитувались на хвилі події руські.
- Гаразд, - сказав князь Володимир, - аще імператори ваші забули, нагадаю... Скажіть василевсам так: отці мої й діди багато браней мали й множество крові пролили, ратоборствуючи з Візантією. Чому? Не ми в тому винні, й не на наших руках запеклася та кров, бо ми ніколи чужих земель не шукали, інших племен не неволили, токмо захищали Русь, людей її. Імператори ж ромеїв, що мають безліч земель по заходу сонця й на полудневі, що мають багатства й науку, все налізали й налізали на нас, ставили свої городи тут, на березі нашого Руського моря, одвіку лізли на Дон і Ітиль - руські ріки, насилали на нас печенігів і інші орди.
У той час, коли толковини тлумачили василікам слова князя Володимира, він мовчав, дивився на них, а тоді повів далі:
- Руські люди терплячі, ми шукали не брані, а токмо миру - у нас є ряд з Візантією, укладений князями нашими Олегом, Ігорем і отцем моїм Святославом, а від землі вашої підписаний імператорами Львом, Олександром, Костянтином, потім Романом, Костянтином і Стефаном, а ще пізніше Іоанном. І ми ці ряди писали не по промислу бога, руські люди платили за них кров'ю, кожна літера в них - це тисячі мертвих уже нині наших людей, горе Русі...
Василіки мовчали - вони зрозуміли, що то за харатії жовтіють на столі перед князем Володимиром, чому він поряд з ними поклав свою важку руку.
- Нині ж на Херсонес я пішов, узяв його й сиджу тут через те, що минулого літа ще раз хотів утвердити ряд з Візантією, на просьбу імператорів Василя й Костянтина послав у Константинополь шість тисяч воїв, вони, ви також знаєте це, врятували імператорів ваших, дві тисячі моїх воїв склали голови під Абідосом... А імператори не дали дані воям, вони не додержали ряду з нами. Ось через це я й прийшов у Херсонес; не домовлюсь звідси з імператорами - піду в Болгарію, будемо утверждати новий ряд під стінами Константинополя... А тепер, - закінчив князь Володимир, - я мушу вас залишити з мужами моїми. Ось на столі лежать харатії наші - почитайте їх.
Наступного дня вранці князь Володимир ждав василіків у тому ж домі, в палаті. В ній усе було, як і минулого дня, на столі так само лежали харатії, але ніч не пройшла марно - василіки мусили пригадати, що писали колись імператори в рядах своїх, князь Володимир у цю ніч радився з воєводами, боярами, мужами земель і купцями, що скаже василікам.
І він почав:
- Надіюсь, василіки прочитали харатії, знають тепер, що мусили робити імператори?
- Імператори Василь і Костянтин ще тоді, коли ми збирались сюди, сказали, що вони утверждають усі ряди імператорів давніх.
- Ми їх такожде утверждаємо, - сказав князь Володимир, - але після всього того, що сталось, мусимо вже дещо додати до них.
Василіки слухали.
- Зате імператори Василь і Костянтин не додержали ряду, укладеного через василіків позаминулого літа в городі Києві, мусять дати нам дань по двадцять гривень за всіх живих і мертвих воїв, іже були в

читати