
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
Добриня вiдчув його княжу ласку: пожалувати чимсь, дати добру зброю. Тiльки Малушi княжич про це нiчого не сказав, а, дивлячись на плесо й вогнi, вiв далi.
- А може, я й люблю тебе саме через те, - запальне говорив вiн, - що ти не княжна, не боярська i не воєводина дочка. Я для себе мiсця не знаходжу там, на Горi, я ночей не сплю, думаючи про тебе, ти для мене краща всiх на свiтi...
- Не говори так, не говори, княжичу Святославе.
- Та чому ж не говорити?
- Менi страшно, i я дуже нещасна, якщо ти говориш правду...
- Клянусь Перуном...
- Княжичу, якщо судилось нещастя, навiть Перун мене не захистить...
- Не зможе Перун - я захищу... Слухай, Малушо, хiба це не щастя сидiти нам разом?..
Вона подумала й навiть заплющила очi.
- Так... щастя...
- А коли я тебе обiйму, поцiлую?
Малуша бачила зорi над собою, але одразу вони затьмарились, згасли. Близько перед собою вона побачила очi княжича, почула його дихання, мiцна, дужа рука стиснула її до болю, до крику... Проте цей бiль тривав коротку хвилину, всю iстоту Малушi пронизали радiсть, щастя вiдчутої любовi. Разом з Святославом, нiби на хвилях рiчки, Малуша попливла кудись далеко, може, i в самий вирiй...
Їй здавалося, що вона спить, кiлька разiв вона нiби прокидалася, бачила купальськi вогнi, тремтливi їх вiдблиски на плесi, до слуху її долiтали звуки пiснi, але все це було так далеко. Новi й новi хвилi любовного шалу захоплювали її, пiдносили, несли далi й далi...
Проминуло багато часу. Вони прокинулись. Малуша була стомлена, немiчна.
- Я проведу тебе, Малушо.
- Не треба, княжичу, вогнi ще горять. Нiхто не повинен знати, де я була.
- Гаразд, Малушо! Але завтра ми зустрiнемось, i я скажу тобi те ж саме, що й сьогоднi. Де тебе ждати, куди прийти?
- Не знаю, княжичу.
- А коли я прийду через сiни в твою хижу?
- Я тебе чекатиму, княжичу. Тiльки страшно, ой як страшно менi...
- Не плач, не плач, Малушо, все буде добре... Малуша пiшла на купальськi вогнi, тонка постать її вималювалась серед трав, а там i зникла в темрявi ночi.
А княжич Святослав ще довго стояв над Днiпром. Навкруг нього пливла тиха, спокiйна нiч. Було темно, як це буває перед свiтанням. Темряву не могли прорiзати навiть кволi вогнi, що догорали на лузi. Найгострiше око серед цiєї пiтьми не помiтило б, де кiнчаються на обрiї береги й Днiпро, а де починається небо. Яскраво свiтилися угорi зорi, десь глибоко внизу пiд кручею дзвiнко плескалася вода.
Княжич Святослав був щасливий, вiн вiдчував усю велич цiєї ночi, вдихав тонкi пахощi квiтiв, трав, води, чув пристрасну, стару, але вiчно нову пiсню соловiв, що спiвали тiєї ночi так само, як i сьогоднi.
Щастя, безмежна радiсть, любов до життя обгортали його, грiли серце, живили душу. I особливою радiстю була та, яку вiн пережив цiєї ночi. Княжич Святослав почував себе найщасливiшою людиною в свiтi, вiн глибоко вiрив, що любить Малушу i може знайти щастя з нею.
Вогнища на лузi палали, молодь хотiла, либонь, гуляти до самого ранку. Наблизившись до вогню, Малуша одразу ж потрапила у вир пiсень, крикiв, танцiв.
Але тепер вона вже не зупинилась, а швидкою ходою, скрадаючись мiж кущiв, попрямувала до узвозу, щоб швидше дiстатися на Гору, пiти в свою хлiвину, залишитись на самотi з своїми думками.
Раптом вона почула за собою кроки. Той, що йшов за нею, поспiшав, намагався її наздогнати. Подумавши, що це, може, княжич Святослав, вона, аби тiльки не зустрiли їх разом на воротях, пiшла швидше, мало не побiгла. Але кроки позаду лунали все ближче, все чутнiше.
Нарештi Малуша зупинилась, бо зрозумiла, що однаково не втече. Хтось у темному пiдiйшов до неї й також зупинився. Вона придивилась i в червонкуватому вiдсвiтi вогнiв вiд Почайни побачила обличчя гридня Тура.
- Ти гнався за мною?
- Так, побачив тебе i погнався...
- Навiщо?
- Щоб тебе хтось не скривдив цiєї темної ночi...
- Хто ж мене мiг скривдити?
- А хiба я знаю, Малушо? Купало - великий чародiйник, вiн часом удалий, часом п'яний. Я весь час, вiдколи ти тут, на Горi, чогось потерпаю за тебе...
Вони йшли поруч - Малуша легкою, нечутною ходою, вiн - важко, твердо, впевнено, як ходять гриднi.
Тiльки в словах Тура не було певностi.
- I ще я боявся, - вiв вiн далi, - щоб ти мене не скривдила...
- Чим же я тебе, Туре, могла скривдити?
- Хто знає? - вiдповiв вiн. - Коли б ти була такою, як я, i коли б ти була мiж нами, я б тодi не боявся. А коли ти стала ключницею, опинилась у теремi, я боюсь за тебе...
Пiсля всього, що сталось цiєї ночi, їй важко було зрозумiти, про що говорить i на що натякає Тур. Але її вразили щирiсть i теплота цього простого гридня, що так багато вже зробив для неї й ще раз виказав свої почуття цiєї ночi. Тому Малуша й промовила:
- Слухай, Туре! Та ти ж сам, зустрiвши мене на Горi, казав, що коли я виїхала сюди пiд щитом, то буде менi честь i слава...
Останні події
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса