Завантажити

у хижi. Вечеря була дуже смачна - юшка з рибою, пахучий хлiб. Рудий гридень Тур дав їй ще й кiлька чудових царгородських рiжкiв, яких вона зроду не бачила. Коли ж зовсiм стемнiло, Добриня пiдставив їй плече, допомiг вилiзти у закамарок бiля голубника.
- Отам, Малко, й спи! Голуби - вони чистi, смирнi!
- А я не боюсь... З ними ще краще.
Та й чого б вона боялась? У закамарку було затишно, тепло, крiзь розчинене вiконце видно було шматочок неба й кiлька зiрок, десь близько за стiною воркотали й пурхали старi голуби, тихо пищали голубенята. Була вона задоволена й щаслива, бо за довгий день побачила бiльше, нiж за все своє життя, бо опинилась у городi Києвi, вiдчула ласку гриднiв. Швидко й заснула Малуша.
Спали й гриднi в хижi пiд голубником. Тут, у дерев'яному городi, крiм теремiв княжих, заборонено було запалювати вночi вогнi, бо скiльки разiв траплялось, що з малої iскри спалахувала й буяла велика пожежа. Усi лягали спати в городi, тiльки сутiнки обгортали Гору, а коли хтось що й робив, то в темрявi, помацки. Сторожi на городницях стежили всю нiч за валами, а разом дивились, щоб хтось не палив свiтла. Прокидались у городi всi рано, до схiд сонця. У хижi пiд голубником гриднi спали мiцно.
Не спав з них тiльки один. Вiн довго лежав на дерев'янiй одринi iз розплющеними очима, потiм пiдвiвся, встав, обережно, щоб у темрявi не зачепитись об щось, вийшов з хижi й сiв на призьбi.
Рудий, веселий Тур зараз був засмучений; схиливши голову до грудей, поклавши руки на колiна, сидiв вiн на призьбi мовчазний, тихий, замислений.
Гридень думав про те, що прийшов вiн на Гору ще за князя Iгоря. Служив у його дружинi, ходив з князем на деревлян, бився з обрами, чорними клобуками, печенiгами в полi, посiчений був мечами. Один печенiг перебив йому мечем все чоло, - довiку носитиме цей шрам гридень Тур...
Це було бурхливе, веселе життя. Сьогоднi пий, гридне, та гуляй, завтра, може, костi твої забiлiють у Дикому полi, - так живуть гриднi, вої, вся княжа дружина, так жив i гридень Тур.
I ось гридень Тур замислився. У нiчну годину пригадав вiн далеке село над рiкою Десною, коло города Остра, пригадав батька й матiр, двох братiв i сестру...
Жаль обгорнув душу Тура. Батько його Тур був давнього славетного роду, - хто в Острi не знав Турiвi Але ж батько не мав нi слави, нi багатства. Збiднiв, взяв купу в боярина Кожеми, не мiг її сплатити й став холопом княжим, а якось навеснi, коли рубали й спускали на воду дерева, попав пiд колоду, потонув у Деснi.
За батьком пiшли всi - мати, сестра, два брати. Всi вони померли, коли пiсля лютої зими закотився до Остра мор. Тiльки вiн - молодший Тур - видужав, оклигав, вижив.
Так i потрапив до Києва й княжої дружини. У селi коло Остра, де всi землi забрали Кожема й iншi бояри й воєводи, Тур, либонь, загинув би. У княжiй дружинi його одягали, годували, тут, на Горi, вiн мав дах над головою, одрину пiд боком. Пий, гридне, веселись, може, не швидко ще груди пройме стрiла, а череп розтрощить меч!
"А коли, - подумав тепер Тур, - не вiзьме стрiла i не вб'є меч, тодi що?!"
I справдi, поки вiн ще молодий та здоровий, то потрiбен у княжiй дружинi, а коли в Тура не стане сил, куди ж тодi? Пожалування, це так. За добру службу можуть дати гридневi шмат землi в Дикому полi. Поки був молодий, то стерiг князя в городi, старий став - бережи його поле,
"Нi, - думав далi Тур, - так не можна, треба жити iнакше!"
I ще замислився гридень Тур над тим, чому саме в цю нiч прийшли йому в голову такi думки, чому зараз вiн не може спати?
Тур встав з призьби, трохи одiйшов, побачив у нiчнiй пiтьмi голубник на даху, уявив, як там спить дiвчина Малуша.
Так ось чого не спиться Туровi. Ця дiвчина з карими очима дуже схвилювала його. Вона нагадала йому минулi роки, батька, матiр, брата, сестру. Вона, либонь, i схожа на його сестру Веселку... Так, так, вона дуже схожа на неї...
Але не тiльки схожа. Коли Тур подумав про те, що вона лежить там, на голубнику, тихо дихає, спить, у нього дуже забилось серце, вiн хотiв би сiсти коло неї, взяти її за руку, сказати щось сердечне, щире, ласкаве.
Нi, гридень Тур не знав, що з ним сталось. Звiдки це найшло на нього, чому вiн хоче жити й любити?
 
3
 
Ключниця Ярина не забула того, що їй сказала княгиня, й часто замислювалась, кого ж їй взяти собi наступницею, кого доведеться вести до княжої стравницi. Хоч мала Ярина пiд своєю рукою й чимало дворянок, проте зупинитись на комусь не могла - та була неповоротка, iнша зухвала, ще одна некрасива з лиця, а таких князi не любили.
Часто придивлялась Ярина до Пракседи. З усiх дворянок це була найкраща дiвчина-переяславка, струнка, ставна, з високим чолом, великими темними очима - краса!
Та не все подобалось Яринi в Пракседi. Мала ключниця метке око, i хоч Пракседа прикидалась тихою й ласкавою, раз i другий помiтила, що Пракседа часто свариться з iншими дворянками. Бачила Ярина її i в гнiвi - iз

читати