Завантажити

У порогах, розповiли вони, ще було багато води, першi три пороги можна пролетiти на веслах, на веслах пощастить, напевне, пройти й три пороги на пониззi. Але у головний порiг - Неясить - на веслах вони не наважувались рушати.
Усю нiч лодiї стояли в плавнях бiля берега. Завидна вої наварили їжу й повечеряли, щоб вночi не запалювати вогнiв, а на скелях i далi в полi поставили сторожу. Тут, над порогами, блукали з своїми улусами печенiги, треба було стерегтися. Нiч минула спокiйно, нiхто й нiщо не потривожило стомлених дорогою воїв. Тiльки запалилась на сходi денниця, всi прокинулись. На лодiях ставили новi керма - дубовi, гребцi готували весла, чимало воїв стали з довгими жердинами на упругах, щоб, на випадок потреби, вiдштовхуватись вiд камiння. Тодi ж на лодiях почали пiдiймати й укотi.
Не всi лодiї рушали в пороги разом. Одривались вiд берега по однiй, кожна випливала на плесо, шукала виру - i летiла вперед... Гребцi навiть не брали весел, хечiя була така швидка, що досить було керма - i лодiя слухняно завертала мiж гострим камiнням. Коли ж одна зникала на обрiї, рушала iнша...
Перший порiг, який однi вої називали Будилом, iншi - "Не спи!", а переляканi гречини за ними - "Ессупь!", ледь було видно пiд водою. З обох берегiв тут у Днiпро врiзувались двi камiннi забори, далi вiд берегiв вони зникали пiд водою, а на самому плесi над заборою широким потоком линула вода: там ледь-ледь рябiла хвиля. Одна за однiєю, мов випущенi з лукiв стрiли, пролiтали лодiї цей порiг, виходили на чистоводдя.
Але вдалинi у цей час заявився острiв - там знову був порiг, Днiпро в цьому мiсцi дуже вузький, тiльки один прохiд був на плесi, мiж двома скелями, i треба мати добре око, мiцну руку, щоб лодiя пролетiла, не черкнувшись камiння мiж скелями.
Проте i цей порiг лодiї одна за одною проходили щасливо. А попереду вже шумiв Будило. Це був тихий, спокiйний порiг. Будилом його прозвали, бо за ним зовсiм близько гула страшна Неясить.
Уже здалеку було видно, як кипить, вирує вода в Неяситi. Зрадливе пасмо камiння там одразу ж пiд водою перетинало Днiпро вiд берега до берега. Подекуди камiння, як гострi iкла, витикалось iз води. Спадаючи, вируючи на цьому камiннi й мiж скелями, вода в Днiпрi шумiла так, що луна котилась далеко берегами.
Вої з страхом дивились на цей порiг. Вони були певнi, що тут, пiд водою, живуть страхiтливi водяники, що це вони виткнули з-пiд води свої гострi iкла, що вони вiчно неяситнi - жадають людської жертви, присмоктуються, ловлять мацьками лодiї, якi рушають у порiг, перевертають їх, жеруть людей. Боротись з Неяситтю? О, це було не пiд силу людинi.
Лодiї зупинились вище Неяситi, вої виймали з них приготовленi ще з Києва волоки - деревляні котки. Волокти лодiї доводилось по низькому берегу, а тут, у ярах i лiсах, завжди чатували печенiги. Тому частина воїв клала котки, витягала лодiї на бербг i волочила їх вподовж всього порога, а ще бiльше воїв з списами й луками напоготовi йшли в яри й лiси над берегом, щоб одбивати, якщо буде надоба, печенiгiв.
Волоком треба було пройти шiсть тисяч крокiв. Вої князя Святослава знали, що коштує кожен з цих крокiв. Вони переносили до самого кiнця порога вантажi на плечах, але лодiї однаково були важкi, посувались на котках повiльно, вгорi висiло смалке сонце, гарячий пiсок обпiкав ноги, всi обливались потом.
З самого ранку до пiзнього вечора волочили по пiску лодiї, навiть нiч не зупинила роботи. Ранок другого дня застав їх на кручах проти скель Неяситi. Але вже зовсiм близько була тиха вода, i незабаром, коли сонце пiдвелося високо в небi, лодiї одна за однiєю стали спускатись на воду. Неясить була позаду.
I вже їх не лякали три пороги за Неяситтю - Вiльний, Вручий i останнiй - на стрижнi; пiсля перших порогiв i Неяситi лодiї проходили їх впевнено, швидко.
Ще деякий час Днiпро линув мiж двох високих кам'яних берегiв, що нагадували вузькi ворота. А там вої опустили у воду весла, могли й спочити на широкому плесi, далi за яким посеред Днiпра височiли скелi й зеленiли лiси на островi Григорiя* (* Острiв Григорiя - сучасна Хортиця).
Здалеку було видно на рiжку острова велику площину, де стояв старий крислатий дуб. Пiд ним гостi й вої, що збирались рушати в пороги, а також i тi, що щасливо їх проминули, завжди приносили жертву.
Жертву - хорта i пiвня, як це водилось по покону, - складав Святослав, бо в походi вiн був князем i жерцем. Вiн стояв перед високим дубом, на якому трiпотiло молоде листя, а мiж гiллям висiли зотлiлi полотнища, заiржавленi, пощербленi мечi, пробитi шоломи i списи-жертви багатьох людей i язикiв, що минали цей священний острiв.
Тепер перед дубом на островi поклав меч і щит Святослав. Вiн дякував богам за те, що вони допомогли воям його пройти пороги, вiн просив i надалi допомагати їм...
Позад нього стояли вої. Коли князь Святослав склав жертву й землю пiд дубом змочила кров хорта i пiвня, вої стали на колiна, з уст їх зiрвалась молитва - давня молитва

читати