Завантажити

— утрутився Вадим. — Потрібно буде якось ділити усіх убивць за статевими ознаками, а, можливо, і за віком: я маю на увазі вже згадуваного хлопчика…
— Однак думка про концентрацію усіх убивць в одному місці заслуговує на увагу, — сказав Віктор. — І я гадаю, що дійсно доведеться розділяти вбивць за ознаками злочину. Тобто головне сконцентрувати в одному місці, так би мовити, патологічних убивць, а “ненавмисних”, яких не виправдано судом, тримати біля за окремою загорожею.
— А ти не подумав, що тоді патологічні за будь-яку ціну намагатимуться попасти до “ненавмисних”, — Вадим виразно подивився на Віктора.
— Тоді, коли станеться смертний випадок там, у “ненавмисних”, вбивцю, або вбивць перевести до патологічних, — відповів Анатолій.
— А “патологічні” підлітки? Їх куди? — не здавався Вадим.
— До патологічних підлітків, — не здавався й Анатолій. — Тобто, взагалі, можна запровадити спеціалізовану в’язницю, розділену на дві зони по чотири сектори: зони — “патологічна” та “ненавмисна”. І в кожній зоні сектори: чоловічий, жіночий та два для підлітків.
— Хлопці, — Сашко здавалось засидівся без пропозицій. — Адже ми взагалі ведемо мову про засуджених до смертної кари, точніше до довічного ув’язнення. А “ненавмисні” до цієї категорії не відносяться. Звідси розділ убивць може бути тільки за статевою ознакою.
— Точно! — погодився з ним Анатолій. — Пропоную ще…
Його перебив дзвінок.
— Отак завжди, — дещо ображено вигукнув Віктор. — Не дадуть попрацювати… Адже на дверях висить об’ява, що фірма тимчасово закрита… Ну невже не зрозуміло, що нас тут немає?
Але хтось стукав дуже настирливо.
— Доведеться відкрити, — піднявся зі свого місця Анатолій. — Усе одно треба трохи відволіктись від не дуже приємної теми.
Він відчинив двері.
;
;
/*-------------------------------------31----------------------------------*/
;
Біля порога стояли двоє: чоловік середніх років та молода жінка.
— Служба міськгазу: перевіряємо роботу димоходів, — лагідно посміхнувся чоловік і протягнув Анатолію невеличку книжечку. — Ось моє посвідчення.
— Так нещодавно ж перевіряли, — незадоволено сказав Анатолій. — У нас усе нормально. До того, ми практично не використовуємо газу. У нас є відповідні документи… Віктор! Принеси, будь ласка, папери по газу. Тут нас знову перевіряють.
— Говорив же: не треба розміщувати офіс у звичайній квартирі! — пробуркотів Віктор, але пішов до шафи з документами.
— Вибачте, але ми повинні перевірити все особисто. Це повторна перевірка. Розумієте, наші попередники, як би це сказати, не дуже сумлінно попрацювали… — чоловік відверто подивився на Анатолія.
— Що ж, коли потрібно, то перевіряйте, — із неохотою погодився Анатолій і відійшов від дверей.
Пара перевіряючих зайшла до офісу.
— Будь ласка, проходьте, — виконував роль хазяїна Анатолій. Він показав гостям напрям до іншої кімнати і передав їм папери, які подав йому Віктор. — Тут була кухня.
Олександр та Вадим також піднялись зі свої місць: цікаво було хоч якось відпочити від напруженої роботи. Прибульці досить повільно пішли у вказаному напрямку. Але молода жінка затрималась в кімнаті біля дзеркала. Подивилась в нього, посміхнулась у відображенні до хлопців і сказала:
— А можна мені в залі трохи відпочити? Ходимо ще зранку… Стомилась трохи.
Жіночка була досить гарненька і Сашко першим запропонував свого стільця дамі.
— Прошу, — галантно сказав він. — Відчувайте себе як удома…
— Спасибі, — вдячно подивилась на нього жінка і сіла.
— Нема за що, — відповів Сашко. — Мабуть, це досить важка робота ходити по квартирах…
— І не говорить… — вона охоче підтримала розмову. — Усе одно й те ж… А у вас тут, я дивлюсь, зовсім інакше. Не схоже на звичайну квартиру…
— Власне тут і була колись квартира, — продовжив Сашко на правах знайомого. — А тепер ми тут працюємо…
— А чим же ви займаєтесь? Якщо, зрозуміло, не секрет.
— Розумієте, в нас різні види діяльності… — почав здалеку Сашко.
— Розумію — комерційна таємниця, — перебила його жінка.
— Ні, — трохи образився Олександр. — У нас, можна сказати, інтелектуальна робота. Впроваджувальна діяльність…
— Та невже? Я думала, що всі зараз того… торгують…
Вадим та Віктор мовчки дивились на них. Вадиму така жвава бесіда не подобалась. Він сам не знав, чому, але не сподобалась йому ця жінка і все. Щось у її запитаннях було несправжнє. Зовні виглядало, що вона цікавилась просто так, з увічливості, але щось таке в її голосі насторожувало.
— Ми винаходимо нові рішення старих проблем… — продовжував Сашко.
Вадим не витримав і вирішив утрутитися.
— Олександр, — він повернувся до жінки. — До речі, його звуть Олександром, хоче сказати, що ми робимо звичайні речі на зразок елементів сигналізації… Тобто різні електронні прилади, які потім-таки продаємо…
— Ну ми не тільки сигналізацію… — трохи обурився Сашко.
— Переважно електронні саморобки, — із наголосом на слові саморобки сказав Вадим.
Нарешті

читати