Завантажити

роботи і так була форсована попередніми подіями. Зрозуміло, ризик був, і великий. Але всі розуміли, що такий експеримент кінець-кінцем доведеться проводити.
Хлопці, як завжди сиділи на своїх місцях за робочим столом.
— Не може такого бути щоб вплив був обмежений усього двома кілометрами! — вигукнув Віктор та хлопнув долонею по столу.
— По-перше, не гарячкуй, — відгукнувся Анатолій. — По-друге, це навіть добре, що радіус впливу обмежений…
— Чому це?
— А тому, що взагалі, а також за теорією Всесвітів процеси розвитку псиенергії повинні йти поступово. Не виключено, що ми можемо виявитись не готовими контролювати складні процеси, так би мовити, у світовому масштабі…
— Певен — саме такий варіант розвитку можливий, — погодився з ним Вадим. — Однак, ми взагалі починали з декількох десятків метрів… А зараз ми вийшли на, так би мовити, частковий псирезонанс. Тобто, існують умови загального резонансу…
— Загальний резонанс — це дуже добре, але на пошуки його створення потрібен час. Тому доцільно буде б спробувати набратись досвіду по контролюванню ситуації хоча б на обмеженій території…
— Як конкретно? — запитав Сашко.
— Поки що і сам не знаю…
За столом запанувала тиша. Вадим дивився у вікно, Олександр почав малювати щось на аркуші паперу, Анатолій повільно катав олівець по столу, а Віктор, відкинувшись на стільці, дивився просто в стелю.
— Є! — відірвався від вікна та вигукнув Вадик.
Запитання було в кожному погляді, які були направлені на на нього.
— Вибори президента! — прозвучала відповідь.
— Це несерйозно, — сказав Віктор. — Пов’язувати вошиву політику з таким, можна сказати, фундаментальним відкриттям…
— Пропоную послухати Вадика, — зажадав пояснень Толик.
Вадим знову повернувся до вікна.
— Це звучить незвично… Я ось зараз подивився за вікном на стовп з рекламним портретом президента… Згадав його так би мовити, досягнення на цій посаді… І подумав: а що, коли ми спробуємо вплинути на результати виборів?
— На чиєму боці виступаємо — за чи проти президента? — запитав Сашко.
— Зайве запитання: за нього виступлять усі владні бюрократи регіону… — відповів Вадим. — А ми могли б спробувати перепрограмувати виборців проти…
— Ото буде шуму у виборчій комісії, коли оголосять результати… — замріявся Віктор.
— Виходить, що нам належить запрограмувати всіх виборців, які попадуть у сферу впливу у виборчому окрузі, проголосувати проти? — запитав Сашко.
— А чому б і ні? — відповів запитанням на запитання Вадик.
— Це якось по-хлопчачому, трохи зухвало й дійсно трохи несерйозно, — постукав олівцем по столу Анатолій.
— Однак ефективно, — подивився на нього Вадим. — До речі, ми зможемо документально перевірити наслідки нашого експерименту, а, крім того, зможемо подивитись як діє хвалена демократія тут, на місцях…
— Збрешуть, — упевнено сказав Сашко. — Одержиш документальні підтвердження офіційної брехні…
— А якщо не збрешуть? — запитав Віктор.
— Тоді будемо знати, що існує ще в нашій багатостраждальній країні хоч якась подоба справедливості…
— А все ж. Навіщо нам ота політика? — вів своє Віктор. — Нещодавно ми вже спробували… І нічого. Привели до сходинки влади якогось жевжика…
— У тому-то і справа, — сказав Вадик. — Тоді ми за гроші зробили, скажімо відверто, бруднувату роботу: проторували шлях, як зараз говорять телерекламщики: не дуже чесному бізнесменові. Треба виправляти ситуацію.
— Крім того, впливаючи на результати виборів по нашому округу, — додав Сашко, — ми перевіряємо на вошивість не тільки місцеву владу, а й саму сучасну бюрократичну систему, яку побудували для себе в окремо взятих країнах тогочасні союзні бюрократи.
— Маємо те, що маємо… — з повчальною інтонацією іронічно втрутився Віктор.
— Насправді маємо те, що не мали мати, — палко продовжив Вадим. — Система безвідповідальності дозволяє творити в країні все, що заманеться…
— До речі, — знову втрутився Сашко, — цікавою рисою наших владних керівників є показна старанність по “підвищенню відповідальності”, “підвищенню виконавської дисципліни”…
— Дійсно, — підтримав його Анатолій. — Я, наприклад, впевнений стовідсотково, що відповідальність або є, або її взагалі нема…
— Це як ота славнозвісна осетрина, яка не може бути другої свіжості, — із посмішкою погодився з ним Вадим.
— Те ж саме і з відповідальністю, — кивнув Толик. — В нормальній державі не може бути якоїсь такої відповідальності, яку треба підвищувати…
— А то виходить, що я можу відповідати за доручену справу, наприклад, на десять відсотків і старанно її підвищувати… аж до п’ятнадцяти, — зобразив бюрократа Сашко.
— Більше того, мені краще не відповідати ні за що… Щоб, зрозуміло, мати що підвищувати… — кинув Вадим.
— Ми, наче звичайні бюрократи, почали займатись пустопорожніми балачками, — сказав Віктор.
— Маю пропозицію, — підхопив сказане Вадим. — Пропоную ввести зворотній зв’язок. На чергових виборах президента виборці ставлять оцінку його

читати