Завантажити

краплина інформації не загубилась у океанах всесвітніх даних. Через декілька днів невеличкий папірець лежав на столі чергового АНБ Сема Джоша:
;
ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО ВИКОРИСТАННЯ.
ТАЄМНО.
АГЕНТСТВО НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ.
УПРАВЛІННЯ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ І КОМП’ЮТЕРНИХ СЛУЖБ.

ВИБОРИ В УКРАЇНІ, МІСТО МАРІУПОЛЬ.
ЩОДО РОЗБІЖНОСТЕЙ ОФІЦІЙНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПОВІДОМЛЕНЬ ОПОЗИЦІЙНОЇ ПРЕСИ.
У ВИБОРАХ ПРИЙНЯЛИ УЧАСТЬ ПРАКТИЧНО СТО ВІДСОТКІВ ВИБОРЦІВ. УСІ З НИХ ВИКРЕСЛИЛИ ПРІЗВИЩЕ НИНІ ДІЮЧОГО ПРЕЗИДЕНТА.
З ОГЛЯДУ НА РОБОТУ ЗАФІКСОВАНОГО РАНІШЕ НЕВІДОМОГО ПЕРЕДАВАЧА НЕ ВИКЛЮЧЕНО ВИКОРИСТАННЯ НЕВІДОМОГО ДОСІ ВПЛИВУ НА ВЕЛИКІ МАСИ.
ЗАСЛУГОВУЄ НА УВАГУ ДЕТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ СИТУАЦІЇ.
ДЖЕЙМС ХАГАРТ.
НАЧАЛЬНИК АНАЛІТИЧНОЇ ГРУПИ “А”.
;
Сем Джош ще з часу виникнення отих незрозумілих передач був внутрішньо занепокоєний. Інтуїція підказувала йому, що в тій ситуації він був абсолютно правий. Тепер на його столі лежав папір, в якому була або надзвичайно вибухова інформація, або, ймовірно, фальшиві результати якоїсь невідомої політичної гри всередині України.
З огляду на те, що скоро там, в тому далекому Маріуполі, скоро відбудеться повторне голосування, він вирішив, що має сенс послати туди агентів для “детального вивчення ситуації”.
“Нарешті, аналітики видали те, що повинні були дати раніше, — подумав він. — І цей папір є нічим іншим як запізнілою спробою виправдатись”.
Він повільно встав та пішов до свого начальника Вільяма Годріча.
— Нова інформація щодо Маріуполя, сер. Я доповідав вам нещодавно…
— Пам’ятаю.
Сем протягнув папірець. Годріч уважно прочитав його. Він також мав неабияку інтуїцію: інакше не сидів би зараз у своєму кріслі.
— А ось це видається значно важливішим за невеличкий передавач, — цією фразою він немовби вибачився перед Джошем та одночасно немовби звинуватив його ж у подачі “сирої” інформації. — Зв’яжіться з ЦРУ. Нехай тимчасово відрядять у наше розпорядження досвідченого агента для перевірки цих даних.
— Може одразу групу? Якщо такий вплив існує…
— Гаразд… Група з трьох чоловік.
— Слухаюсь, сер.
— І тримайте цю справу під особистим контролем, — він ввімкнув нотки довірливості у своїм голосі. — Чим менше буде витік зайвої інформації, тим краще. Я покладаюсь на вас, Сем.
— Так, сер, — відповів Сем і відмітив про себе, що шеф уперше назвав його просто на ім’я.
— Йдіть.
Джош повернувся й вийшов із кімнати. Годріч залишився сидіти у своєму кріслі.
“Якщо там, в тій бідній Україні, — думав він, — спромоглися запрограмувати великі маси людей, то цікаво чи розуміють вони, що винайшли надзброю? Скоріше за все — не розуміють, бо діяли б значно обережніше… Якщо це, звісно, не хлопчаки, з тих сучасних, які всюди лізуть та яким би тільки випнутися перед дівчатами та однолітками… Дуже багато цих “якщо”. Треба потурбуватись, щоб вона опинилась тут. Але знов-таки якщо, — він посміхнувся, — усе здійсниться, то треба подумати до чиїх рук ця надзброя попаде. До президента та його так званої команди? Для політичної балаканини політикани ще годні, а керувати світом… Тут зосереджена реальність світової влади. І керувати цим світом буду я”.
Він випрямився у кріслі і його обличчя прийняло медальні риси.
Дуже багато йому, Вільяму Годрічу, прийшлось принижуватися перед багатими нікчемами, віддавати начальникам вистраждані ним самим ідеї, плани, щоб потроху рухатись кар’єрними сходинками. Він розумів, що цей пост, який він зараз займає, є найвищим його надбанням, бо далі його просто не пустять. Так би мовити, рилом не вийшов.
А віддавати таку козирну карту він не буде. Ні за що. Такий шанс випадає раз на життя. Годріч встав. Він пригадав, що його прізвище складалось з двох древніх частин: перша — бог, друга — влада, могутність, царювання. У дитинстві прізвище краяло серце бідному хлопцеві. Настав час відповідати своєму прізвищу.
Він підняв трубку телефону та набрав номер.
— Сем, думаю, що варто послати до того Маріуполя групу з п’ятьох осіб. Треба перевірити все детально. Ми не можемо ігнорувати таку інформацію.
— Буде зроблено, сер.
;
;
/*-------------------------------------23----------------------------------*/
;
Четвірка хлопців зібралась разом незабаром після виборів.
— Виявляється, що незважаючи на офіційні дані все ж таки вимальовується загальна картина подій, — почав Вадим.
— Так, — підтримав його Анатолій. — Вплив працює, так би мовити, на всі сто. Це вже було зрозуміло після перших повідомлень…
— Це тоді, коли влада з надією чекала від стовідсоткової явки стовідсоткової підтримки, — із посмішкою кинув Олександр.
— Гадаю, що вона втрутилась би і в такому разі, — висловив сумнів Віктор. — Нема чого привертати увагу світової громадськості незвичними, навіть дуже хорошими, результатами…
Вадим подивився на хлопців.
— Але ж буде повторне голосування…
— Вважаєш за потрібне повторити вплив? — запитав його Віктор.
— Якраз навпаки, — відповів Вадим. — Відчуваю, що повторяти не треба.
— Це не довід, —

читати