Завантажити

явка сягнула ста відсотків. Досягнути стовідсоткового результату ще на двох дільницях завадила передчасна смерть двох виборців, занесених до списків…
Вадим устав із свого місця та трохи приглушив звук.
— Цими днями на вулиці було дуже жарко. Певен, що це проста випадковість. Наш вплив не може причиняти ніякої шкоди.
— Стовідсотковий результат, — сказав Віктор, коли Вадим повертався до свого місця. — І офіційно визнаний.
— Перша половина програми виконана, — устав із свого місця Анатолій. — Цікаво, які будуть коментарі завтра, після підведення попередніх результатів…
— Давайте почекаємо, — запропонував Олександр.
— А, може, підемо до виборчої дільниці та подивимось на підрахунок бюлетенів в якості вільних спостерігачів? — запитав Віктор.
— Навіщо? Реальний результат ми все одно знаємо… — сказав Вадим. — При нагоді отримаємо всю інформацію через знайомих…
— Тоді сьогодні підемо по домівках відпочивати, — стомленим голосом сказав Анатолій.
Хлопці кивнули головами на знак згоди та почали вставати зі своїх місць.
;
;
/*-------------------------------------21----------------------------------*/
;
Наближався вечір.
А на “стовідсоткових” виборчих дільницях уже почали готуватися до підрахунку голосів: хоча час до кінця голосування ще залишався. Чекати було нікого і залишалося офіційно оформити протоколи.
О двадцятій за Києвом голова комісії однієї з виборчих дільниць закрив, на всяк випадок, двері, віддав наказ піднести усі виборчі скриньки до столу та запросив спостерігачів для нагляду за процесом підрахунку.
Пішла рутинна робота: формально визначили кількість тих, хто проголосував; перевірили контрольні талони; погасили декілька невикористаних бюлетенів. Голова перевірив цілісність печаток на скринях, повідомив усім, що вони цілі і відкрив першу, невеличку скриньку. Член комісії вголос почав рахувати бюлетені, які були в цієї та в наступних скриньках.
Голова потайки радів: він першим доповів про феноменальний, він так і сказав “феноменальний”, відсоток голосуючих. Однак зараз щось його турбувало: по-перше, він з подивом виявив, що в скринях не було зайвих предметів, які, за його досвідом, частенько попадали до виборчих скриньок; а, по-друге, під час рахування бюлетенів він краєм ока побачив викреслювання.
Нарешті, загальна кількість підрахованих бюлетенів була оголошена, офіційну цифру занесли до протоколу.
— Приступимо до сортування, — звично запропонував голова.
Заздалегідь визначений член комісії приступила до розкладання бюлетенів. Вона взяла перший, показала його іншим.
— Бюлетень недійсний, — промовила вона і поклала папірець зліва від себе.
— Недійсний бюлетень, — повторила вона фразу й рух.
— Недійсний, — знову сказала вона і подивилась на голову комісії.
— Дуже цікавий початок, — їдко прокоментував один із спостерігачів.
— Нема чого радіти: це тільки початок, — відреагував голова.
— Недійсний, — знову почувся жіночий голос.
— А ну, дайте мені, я подивлюсь, — попросив її голова.
Він мовчки подивився на бюлетень. “Правильні” позначки були відсутні, лише акуратно було викреслене президентське прізвище.
— Будь ласка, дайте і мені подивитись, — звернувся до нього “їдкий” спостерігач. Він узяв папір, запитально подивився на сусідів, але вони бажання подивитись не виявили.
— Дійсно, недійсний, — сказав їдкий, повертаючи бюлетеня жінці.
Далі в кімнаті лунало тільки одне слово: “Недійсний”. Жінка почала складати бюлетені справ від себе, бо їй так було зручніше. Закінчилась перша скриня — і жодного голосу ні за кого з претендентів на президентську посаду.
Голова відчув, як стисло серце. Це був перший такий випадок у його багатій практиці. Він розгубився, він не знав, що робити.
— Нічого, друга скриня буде зовсім іншою, — невпевнено сказав “президентський” спостерігач.
Однак друга скриня виявилась копією першої.
— Усі виборці одностайні у своєму виборі, — пожав плечима “їдкий”. — Це дуже цікаво.
— Так одностайні, — повернувся до нього голова. — Але ваш кандидат також не отримав жодного голосу.
Після закінчення підрахунку до усіх присутніх почав доходити зміст того, що відбулось. На столі лежала велика купа бюлетенів. Дійсних серед них не було жодного. Голова відчував, що наближається щось недобре. В голові його мерехтіло: “Такого не може бути”, “Що робити?”, “Доповідати нагору правду, або…”.
Усі присутні, і навіть їдкий спостерігач, мовчали, переглядаючись між собою. Всі розуміли незвичайність поточного моменту, свідками якого вони стали.
Треба було приступати до складання протоколу. Голова розумів, що такий протокол означає особисто для нього великі неприємності. Треба було якось затягнути час та зв’язатися з вищим керівництвом. А він не знав, як це зробити, не порушуючи закону. Нарешті, він знайшов компромісний, як він гадав, варіант:
— Вибачте, — він виразно подивився в сторону туалетної кімнати. — Мені треба на хвилинку вийти…
Але раптом у кімнаті

читати