Завантажити

трупом решти родини кімнаті, мовби приносячи останню жертву на скитській могилі вождя сина - Санела не забув. Простивши по-людському (занадто вже легким у всілякій гомосапієнській практиці був на підйом Санела), професійно дер кожум’якою тепер Брут на ТБ і в решті медіа по десять шкір із усієї радянщини і комуняківщини – назло, а точніш на добро родичу, якого любив і ненавидів одночасно так, як це рідко кому фізіологічно вдається. На таке будь-яка інша людина просто була б не способна.
Добра ж від цієї медіавійни манкурту Дніпру Петровичу полягали в тому, що, прочитавши чергове Санелине розслідування (під час написання якого Брут бачив тільки одне: скажені добрі п’яні сибірські очі Петровича), з ухмилкою людини, яка знає ціну справжнім жартам, обізвавши родича «хахляцким гавном», Дніпро, мати якого і справді була трохи сибірського походження, зараз же влаштовував свято. Був-бо привід. І привід однозначний і серйозний.
У самій середині такого приводу Петрович зазвичай дзвонив у Кіровоград чи на мабілу Санелі, по чому десять хвилин тривала ся сварка народів, але на одинадцятій незмінно наставала братська нічия, після якої Перович пив уже за…
- Пйом за матєрєй! – вчулося по-сусідству. Так кричав задуманий батьком як націоналіст, але трансформований епохою, ДНК і самим собою в відмінного, хоч і надзвичайно задушевного покидька-москаля (добродії нацці! Ось такими москаликами насправді тра вгамовувати всіляку братську симпатію до не титульних народів, а не вашим шаромижним шароварництвом!), Дніпро.
І кричав він так - «За матєрєй!» - у виняткових випадках повного свого алкогольного тріумфу. З цього було зрозуміло, що в Дніпра йде вже третє чи навіть четверте дихання в маратоні алкогольовживання.
- Заматєрєл, скатіна, да? Падлєц, плємяша приговорив, шавінст, маскаль, чудовіще! – кинув у пекло задушеної алкогольними газами непершоїсвітової, а Петровичевої кімнати Санела.
Для безпеки, проте, всього ледь прокривши двері. Причому зараз же їх і причинив, вчувши щерб за інерцією розтрощеної об стіну пляшки, й додавши:
- Хоча, плємяш був тоже, прасті Госпаді… Так, сестра, всьо, хватіт страданій! Як казав колись дєдушка Сталін: ні нада растраівацца, мі вам на палітбюро найдьом новава мужя!
Не зважаючи на ситуацію, яка іншому в цьому випадку видалася б інфернальною, Санела спритно, з жагою непереможного життєм полководця, перетворив «всі наші мінуси на наші плюси ж». І навіть якщо родичі з причин зрозумілих шоку, розпачу, скорботи та п’яного апофеозу не були готові до настільки оптимістичного сприйняття подій – справді, між нами кажучи, жахливих! - то Брут, як сказано вище, був народжений, здається, винятково саме для розрулювання подібних ситуацій. І він її успішно розрулив.

33. Сор все ще в ізбє

За відсутності всілякої влади в помешканні Капіц, політбюро за них вирішило: сор із ізби не виносити. Провести всю процедуру якнайшвидшого розставання з тим, заради кого не один рік жив увесь сіцілійськи відданий йому рід, треба було швидко, ефективно, з оптимізмом, на який, за словами дядька, заслуговував плємяш. Але трагічно і скорботно. Ані люди, ні Люда ніколи б не вгадали при цьому якогось фарсу, зневаги чи недостатньої поваги до людини, яка в усіх сенсах прожила життя краще і прикметніше, аніж добра третина решти роду людського.
Були, правда, певні проблеми з медичною експертизою: одначе, недарма ж наша країна – держава третього світу. А в третьосортних державах на відміну від держав першорядних медицина, як ми знаємо, рідкісна, як і дощі, а тому коштовна, як перли з самого дна океану. Отож Санелі, за допомогою того, що було зібрано ним по власних та родинних картках, але чого щоденно катастрофічно все ще так і не вистачає кожному чесному лікарю Української Держави, вдалося переконати медиків, від чого, насправді, а не статистично, мала стацця і настала-таки та нагла небіжева смерть.
Єдиною проблемою, яка все-таки виникла при підготуванні похоронів всіма улюбленого родича, був гнівливий погляд, якось кинутий Людою у бік свого кузена. Коли той, бувши чоловіком, який для свого майже вже шістдесятилітнього віку зберігся ще на якесь там ймовірне і тимчасове користування якійсь тридцятирічній моделі, кряхтячи кряком і співаючи болотним бусолом, ледь допер до столу тушу Покахонтеса і зараз же при цьому смачно виматюкав відчутно зайву тепер вагу небіжа. Це була неповага до людського трупу, на яку жоден родич, незважаючи на його статус – хоч би був він навіть якимось там президентом України – жодного права таки не має. Сестра, отже, набрякла й надулася тим пузирем, видовище якого не до снаги витримати не одному з братів.
Уникнуши цього її дутого погляду, а разом із тим збагнувши, що так чи інакше, а сестра тепер, не маючи нікого в світі - бо те, що їй лишилося, думано, на турі вікінгів невдовзі мало вирушити шукати душ померлих сибірських предків його матері! - простить йому цю словесну необережність, Санела розклав інсталяшку трупу щонайпостмодернішим чином. При цьому дядько здивувався сам собі і

читати