Завантажити

... Або можна сказати так: світ довкола, а в ньому я і моє обійстя. Котич довго міркує, як же правильніше буде? Тисячі Котичів і Котичих, хтось трохи старший, хтось меншенький, – тисячі таких обійсть в Україні. Це – ще міцненькі дідусе-бабусині будинки, хати, дворища з городами, садками, левадами, а далі – з річками, озерами, ставками, лісами, перелісками, гайками, дібровами, луками, полями, пасовиськами. Що вже є, або чого більше в тому селі чи сусідньому... Бо чогось ми майже всі разом із сіл повиходили...
В інших Котичів, батьки котрих будували-мурували свої вілли і палаци недавно, – там зрозуміліше. Ось обійстя, а ось світ довкола. Схожі будинки, синє небо, жовте сонце. Гарно доглянуті квіти, кущі агрусу чи смородини, яблуні мов лялечки. Скільки там тої роботи... Собаки з будинку не виходять, – бояться мух і всякої дрібноти. Луки, поля, ліси, вода якось ніби відрізані від обійстя, ніби аж чужуваті. І не тільки Котич це відчував, – він бо й сам тут чужуватий, а мов, і самим господарям, у кого Котичу з батьками доводилося часом гостювати, велося не зовсім певно за парканом власного замку.
І Котич міркує далі: ось я стою на моріжку за будинком, напроти городу. Одне цвіте, друге зеленіє, і все приємно пахне. А як же інакше, адже тут скільки народу крутиться: бабуся, татко, мама, тітки, дядьки, брати, сестри.
Звичайно, не всі разом, коли вже кому випадає, та немає тому ні початку, ні кінця, з ранньої весни і до пізньої осені. Таки великий у дорослих колообіг. І Котич має підозру, що, наприклад, бабуся не хоче з того колообігу й вискакувати, тому й невідомо, чи світ від бабусі починається, чи бабуся від світу.
А може, це одне й те саме?
Незрозуміло.
Як незрозуміло, чому з маленьких зернят виростають величезні гарбузи, що й двом дужим важко підняти одного, у якому вже сотні зернят! Тільки ж зернятко треба посадити, сходи виплекати.
Клопоти, клопоти в’яжуть все докупи, он що!
Мурз, натрудившись за холодів, тепер відігрівається, набирається сил. Він може спати по кілька днів підряд, тільки місце міняє: на помідорах, у моркві, на сіні, на дровах, на пласкому даху хлівчика.... Він майже не їсть і зовсім не схожий на пухнастого товстунчика, що залишався сторожувати оселю.
Барс також зимував у сусідів. Але прийшов, по хазяйськи оглянув буду, ланцюга, перевірив на глибину миски та й служить справно електричним дзвоником у дворі, бо всі на городі... або на ставку.
Джеррі, хоч живе тут від снігу до снігу, не знає ніяких обов’язків. Вона просто вивчає світ. Отам, під ліском, на галявині, де пасеться кінь дядька Павла та корова тітки Галі, її улюблена місцина. Вона лягає на живота, витягнувши передні лапи, і з поміж високої трави і квітів стирчать її симпатичні вуха і не менш симпатичний довгий ніс. Джеррі сидить непорушно, не звертаючи уваги на комах і дрібних метеликів. А от коли на носа сідає великий красень-метелик, вона й зовсім кам’яніє. Тільки в очах у неї загораються веселкові вогники, і мерехтять ніби в глибині. І метелик кам’яніє. Котич так і не візьме до тями: чи Джеррі просто модниця, й має метелика за дорогоцінну прикрасу і їй не вистачає тільки віночка на шию... чи вона у свій собачий спосіб пізнає світ?
... Дзизчання не одразу вивело Котича з роздумів – на галявині дзизкунів багато. Але ж надворі ще сніг увесь не розтав...
Та Котич довго не розмірковував:
– Бабцю, час збиратися! – залетів на кухню, щось обережно тримаючи в пальцях. – Весна! Мухи прилетіли.
– Господи, Арсене! Викинь її у кватирку та помий руки.
– Але ж весна!..
– Весна-весна. Пригріло сонечко, вона й прокинулася. Роби, що я кажу!
– Авжеж. Я її випущу, хай будить інших.
– Отаке! Уперше бачу, щоб дитина мусі зраділа. Це ж треба...
– Треба-треба. Це весна. І Земля опиняється під знаком обійстя.
Котичів город
Городні роботи починаються в господі надворі ще подекуди сніг лежить, земля вогка, часто йдуть холодні дощі, а в хаті, як каже мама, народ виходить на поля. Дружніми рядами. Адже таткові треба натопити в кімнатах краще, ніж звично, наносити спеціальної землі. Землю бабця з мамою перемнуть у пальцях, просіють на решетах, розкладуть у дерев’яні ящики, добре прогріють.
А тоді для Котича починається найцікавіше: мама з бабусею дістають безліч підписаних пакуночків, пакетиків, баночок, коробочок із різноманітними зернятками, насінням. Чого там тільки немає!
Годинами йдуть виробничі наради: які сорти краще вибрати. Жінки за різними календарями (від астрологічних до сільськогосподарських) вивчають, яке буде літо, –сонячне чи дощове, – приміряють майбутню погоду до властивостей городнього ґрунту, пригадують, де, у який рік і за яких умов краще вродили огірки чи помідори тих або інакших сортів...
Котич із цікавістю розглядає різнокольорові графіки, слухає, як мама з бабусею обговорюють статті з господарських журналів, перебирають вирізки з «Сільських вістей»... Окрім того, має багато обов’язків: спостерігати за польотами сорок і ворін – чи активно будують

читати