Електронна бібліотека/Проза
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
втроем, да при стволах...
– Нет, батя, пойду, – возразил Иван. – Доброволец я или нет?
– Ну, доброволец...
– И могу уйти на все четыре стороны, если захочу?
– Можешь, можешь...
– Ну вот, из четырех я выбираю эту...
Они поговорили еще с четверть часа, но Иван стоял на своем. Тем дело и закончилось.
– Так, может, ствол у кого одолжишь? – спросил напоследок взводный.
– От ствола ночью шума много, толку мало, – ответил рассудительно Иван. – Да и, если, не дай Бог, убьют, так кто-то из ребят через меня без ствола останется... Не-е, у меня игрушка есть. Дедовская.
Игрушка оказалась массивным кинжалом старой работы.
– Так, на всякий случай прихватил, – пояснил Иван, похлопывая по ножнам. – Думал, может пригодится...
Провожали Ивана всем взводом.
– Значит так, мужики, – сказал он напоследок, уже оперевшись на бруствер, если через два часа не вернусь – отпевайте казака...
И исчез в темноте.
Когда истекло два часа, взводный снова пришел в окоп из штабной землянки. Потом появились еще трое-четверо казаков. Все курили в кулак, то и дело нетерпеливо поглядывая в сторону румынских позиций. Но Ивана все не было. И шума никакого не было. Ни выстрелов, ни криков, ничего, что свидетельствовало бы о том, что Иван обнаружен.
– Может, втихую бахнули чем-то по башке, да и дело с концом… – предположил один из казаков.
– Э-э, хорош тут каркать! – невольно резко оборвал его взводный, а потом уже мягче добавил: – Видел, какая у него кочерыжка на плечах? Там же лобовая броня почище, чем у семьдесят двойки. По такой втихую не получится...
Казаки заставили себя поулыбаться. Но взводный и сам чувствовал, что никому, сейчас не до веселья. Все просто курили й ждали.
Прошло еще полчаса. Потом еще. Ни звука. Как будто казак Иван Ратушный просто растворился во мраке, как кожа растворяется в царской водке.
Потом, еще минут через двадцать, казаки разошлись по своим делам. Взводный остался в одиночестве. Он присел в окопе на корточки и автоматически закурил новую сигарету.
Время ползло очень медленно, минута за минутой, и тишина вязла в ушах, и вспыхивали и трещали в огоньке табачинки, а Ивана все нё было.
Докурив, взводный вдавил окурок в песок и побрел в штабную землянку. Там он, не раздеваясь, упал плашмя на топчан, немного поворочался и задремал...
Когда через какое-то время он проснулся, рядом, на топчане сидел Иван Ратушный. Живой, здоровый и улыбающийся. Рядом с ним к стене блиндажа были прислонены в ряд четыре автомата.
День уже потихоньку перевалил через середину, а приказа наступать по-прежнему не было.
– Эх, паршиво-то как, – недовольно искривил губы Миха, покачиваясь с засунутыми в карманы руками прямо перед мордой одного из БТРов. – Донельзя...
– Чего паршиво-то? – небрежно поинтересовался Андрей. – День хороший, теплый, жрачку привезли, румыны особо не кипишуют. Все же нормально...
– Да какое там нормально, – покачал головой Миха. – Херово. Темп мы теряем, понимаешь? За то время, которое мы здесь впустую тратим, румыны так укрепиться могут, что...
– Да ведь к нам опоздавшие подтягиваются, – возразил Андрей. – Все – больше будет.
– Тех опоздавших – с гулькин хер всего! А к румынам за это время уже дивизия успела бы подойти... Э, да вон, может, у Свирида спросим... – Миха дернулся в сторону пробегавшего мимо знакомого гвардейца. – Свирид! Скинь на нейтралку – дело ёсть...
– Чего случилось? – подгреб к ним гвардеец.
– Насчет атаки ничего не слыхать, браток? – спросил Андрей.
– Насчет атаки? – гвардеец замялся. – Да понимаешь, командовать некому… Там в штабе один полковник армейский нарисовался, такой, знаете, из дюже умных, после академии… Сел с нашими командирами, по-книжному рассчитал операцию, все прикинул и говорит, мол, дело плевое, мост возьмем, только мне для этого кое-что нужно... – гвардеец криво улыбнулся. – И как пошел перечислять, мол, две батареи того, дивизион сего, потом две-три роты бронетехники, потом мотострелков херову кучу, потом еще какой-то херни... Ему наши говорят, дескать, окстись, военный, у нас же ни хера нету, ни артиллерии путевой, ни нормальных танков, да и пулять из пушек по гадам нельзя – с одной стороны крепость, с другой – девятиэтажки жилые, а между ними коридор узкий – хер да ни хера... – он презрительно сплюнул, растер. – Так этот фельдмаршал Суворов говорит, мол, не хер вам браться за это дело, мужики, и я, говорит, своим приказом людей на верную бессмысленную смерть не пошлю и командование операцией с себя слагаю... Закурить дайте...
– На... – протянул ему Миха сигарету. – Так погоди, Свирид, он что же, не понимает, что нам Бендеры у румынов оставлять никак нельзя? Что нам хоть как их забирать надо?..
– Да хер его знает, чего он понимает, а чего нет... – пожал плечами гвардеец, выпуская дым. – Только теперь командования у нас нету... Вот и стоим, херней страдаем... Все, извините, мужики,
Останні події
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року
- 30.01.2025|22:46Топ БараБуки: найкращі дитячі та підліткові видання 2024 року
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті
- 22.01.2025|09:24«Основи» перевидають фотокнигу balcony chic Олександра Бурлаки, доповнену фотографіями з 2022–2024 років
- 20.01.2025|10:41Розпочинається прийом творів на VІI Всеукраїнський конкурс малої прози імені Івана Чендея
- 17.01.2025|11:04Топ БараБуки: короткий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 15.01.2025|10:48FRANKOPRIZE 2025: Комітет розпочав прийом заявок
- 12.01.2025|20:21Філософські есе Олега Кришталя крізь призму відгуків