Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

втроем, да при стволах...
– Нет, батя, пойду, – возразил Иван. – Доброволец я или нет?
– Ну, доброволец...
– И могу уйти на все четыре стороны, если захочу?
– Можешь, можешь...
– Ну вот, из четырех я выбираю эту...
Они поговорили еще с четверть часа, но Иван стоял на своем. Тем дело и закончилось.
– Так, может, ствол у кого одолжишь? – спросил напоследок взводный.
– От ствола ночью шума много, толку мало, – ответил рассудительно Иван. – Да и, если, не дай Бог, убьют, так кто-то из ребят через меня без ствола останется... Не-е, у меня игрушка есть. Дедовская.
Игрушка оказалась массивным кинжалом старой работы.
– Так, на всякий случай прихватил, – пояснил Иван, похлопывая по ножнам. – Думал, может пригодится...
Провожали Ивана всем взводом.
– Значит так, мужики, – сказал он напоследок, уже оперевшись на бруствер, если через два часа не вернусь – отпевайте казака...
И исчез в темноте.
Когда истекло два часа, взводный снова пришел в окоп из штабной землянки. Потом появились еще трое-четверо казаков. Все курили в кулак, то и дело нетерпеливо поглядывая в сторону румынских позиций. Но Ивана все не было. И шума никакого не было. Ни выстрелов, ни криков, ничего, что свидетельствовало бы о том, что Иван обнаружен.
– Может, втихую бахнули чем-то по башке, да и дело с концом… – предположил один из казаков.
– Э-э, хорош тут каркать! – невольно резко оборвал его взводный, а потом уже мягче добавил: – Видел, какая у него кочерыжка на плечах? Там же лобовая броня почище, чем у семьдесят двойки. По такой втихую не получится...
Казаки заставили себя поулыбаться. Но взводный и сам чувствовал, что никому, сейчас не до веселья. Все просто курили й ждали.
Прошло еще полчаса. Потом еще. Ни звука. Как будто казак Иван Ратушный просто растворился во мраке, как кожа растворяется в царской водке.
Потом, еще минут через двадцать, казаки разошлись по своим делам. Взводный остался в одиночестве. Он присел в окопе на корточки и автоматически закурил новую сигарету.
Время ползло очень медленно, минута за минутой, и тишина вязла в ушах, и вспыхивали и трещали в огоньке табачинки, а Ивана все нё было.
Докурив, взводный вдавил окурок в песок и побрел в штабную землянку. Там он, не раздеваясь, упал плашмя на топчан, немного поворочался и задремал...
Когда через какое-то время он проснулся, рядом, на топчане сидел Иван Ратушный. Живой, здоровый и улыбающийся. Рядом с ним к стене блиндажа были прислонены в ряд четыре автомата.

День уже потихоньку перевалил через середину, а приказа наступать по-прежнему не было.
– Эх, паршиво-то как, – недовольно искривил губы Миха, покачиваясь с засунутыми в карманы руками прямо перед мордой одного из БТРов. – Донельзя...
– Чего паршиво-то? – небрежно поинтересовался Андрей. – День хороший, теплый, жрачку привезли, румыны особо не кипишуют. Все же нормально...
– Да какое там нормально, – покачал головой Миха. – Херово. Темп мы теряем, понимаешь? За то время, которое мы здесь впустую тратим, румыны так укрепиться могут, что...
– Да ведь к нам опоздавшие подтягиваются, – возразил Андрей. – Все – больше будет.
– Тех опоздавших – с гулькин хер всего! А к румынам за это время уже дивизия успела бы подойти... Э, да вон, может, у Свирида спросим... – Миха дернулся в сторону пробегавшего мимо знакомого гвардейца. – Свирид! Скинь на нейтралку – дело ёсть...
– Чего случилось? – подгреб к ним гвардеец.
– Насчет атаки ничего не слыхать, браток? – спросил Андрей.
– Насчет атаки? – гвардеец замялся. – Да понимаешь, командовать некому… Там в штабе один полковник армейский нарисовался, такой, знаете, из дюже умных, после академии… Сел с нашими командирами, по-книжному рассчитал операцию, все прикинул и говорит, мол, дело плевое, мост возьмем, только мне для этого кое-что нужно... – гвардеец криво улыбнулся. – И как пошел перечислять, мол, две батареи того, дивизион сего, потом две-три роты бронетехники, потом мотострелков херову кучу, потом еще какой-то херни... Ему наши говорят, дескать, окстись, военный, у нас же ни хера нету, ни артиллерии путевой, ни нормальных танков, да и пулять из пушек по гадам нельзя – с одной стороны крепость, с другой – девятиэтажки жилые, а между ними коридор узкий – хер да ни хера... – он презрительно сплюнул, растер. – Так этот фельдмаршал Суворов говорит, мол, не хер вам браться за это дело, мужики, и я, говорит, своим приказом людей на верную бессмысленную смерть не пошлю и командование операцией с себя слагаю... Закурить дайте...
– На... – протянул ему Миха сигарету. – Так погоди, Свирид, он что же, не понимает, что нам Бендеры у румынов оставлять никак нельзя? Что нам хоть как их забирать надо?..
– Да хер его знает, чего он понимает, а чего нет... – пожал плечами гвардеец, выпуская дым. – Только теперь командования у нас нету... Вот и стоим, херней страдаем... Все, извините, мужики,

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери