Завантажити

можливість вивчити весь комплект і оцінити густу пару.
Після виділеного клієнтові часу на оглядини «натюрморту» для відповідної «внутрішньої підготовки» і створення відчуття переконаності в тому, що тут люди серйозні і жартувати не збираються, Семенович звернувся до Владьки:
— Приступайте, колего.
Владька, передбачливо витягнувши кляпа з рота пана іноземця, в першу чергу врізав йому в пахвину, а вже по миті, в печінку, в печінку, і ще раз... в печінку. Наче цими нехитрими прийомами він обробляв не цього іноземця, а його колег.
В кімнату до «побратимів» донеслися моторошні крики, що досить швидко змінило очманіле ревіння і різновиди тваринного рику.
Слід відзначити, що, вочевидь, у «вільний від роботи час» квартиру орендували рок-музиканти, котрі оббили спеціальним пластиком і драповою тканиною стіни квартири, через які зараз не могли проникнути ніякі децибели.
Після майстерного бомбардування психічного тіла, до тіла фізичного вже співчутливо і щиро звернувся Семенович:
— Мила людино, є в нас така пропозиція: закінчуємо усілякі суперечки і граємо в «російську рулетку». Причому вам надається ексклюзивне право самому вибрати знаряддя тортур.
Жах — це несподіване провалля. По очах «гостя» було помітно, що саме туди він і звалився.
— А вибір таки є! — з видимою насолодою вихваляв свої багатства Семенович. — Хочете, ось вам і формочка кондитерська, розпалена. Ми прикладаємо її до вашого ніжного тіла і чекаємо стільки, скільки ви вагаєтеся з відповідями на питання, що нас цікавлять. А вам уже й «тату» не треба буде робити, якийсь малюнок згодом стане вас прикрашати.
Польський пан підняв до мене обличчя зі скривленими губами, яким трохи заважав кляп, і закліпав очманілими очима.
Семенович впевнено робив вигляд, що заклопотаний своєю розповіддю.
— А хочете, ми обираємо шприць, багаторазовий, і робимо вам укол. Ви, звісно, впадаєте в особливий стан, і ми розмовляємо з вами на всі теми, які захочемо. Брехати ви не зможете. В такому стані на питання хочеться відповідати якомога щиріше. Єдина проблема — подальші побічні дії препарату. Ці явища медициною вивчені не достатньо, тож можливі розлади психіки — аж до аномальних, ну, і різні проблеми з пам’яттю. Та і внутрішні органи можуть повести себе, м’яко кажучи, не адекватно — не так, як ви звикли.
— Наприклад, сечовиділення може вийти з-під контролю! — вліз Владька зі своїм п’ятаком.
Загалом-то, я дуже сумніваюся в тому, що все, про що говорив Семенович, стовідсоткова правда. Але ж я був на своєму місці, а біля батареї та газової плити, та ще й у кайданках, думалося не так легко й комфортно. Відчувалося, що треба на «гостя» ще трохи надавити, а вже тоді можна буде вішати на нього свій капелюх.
Я уявив, що це мені запропонували такий розкішний вибір, і вмить по моїй спині завозилися холодні вужі, і побігли холодні мурахи. Обережніше треба бути з уявою!
Семенович запропонував ще декілька варіантів зі скальпелем, шпильками, праскою та паяльником. Ясна річ, «дзвінок другу» для прийняття варіанту рішення виключався. Ще б пак, у нас не «Поле чудес»!
Нарешті Семенович запропонував свій рятівничий «круг» для потопаючого:
— В принципі, ми можемо не ускладнювати і не затягувати процедуру отримування відповідей на наші питання. Га, мила людино, ви ж не проти?
Мила людина затряслася, переляк поліз із очей, як шмат вати з подраної фуфайки. Очі його горіли, як ліхтарні лампи вночі.
Але Семенович повів себе гуманно.
Коли на «квартиру» прибув генерал із полковником Єфімовим, у залі «для гостей» вони побачили картину умиротвореного спокою: іноземні «туристи», здавалося, перебували в глибокому дитинному сні.
Семенович спрацював бездоганно, цитуючи відомого героя із фільму «Діамантова рука»:
— Без шуму і куряви.
Дійсно, хлопці виявилися говіркими і майже наввипередки, як мені здалося, за велінням душі розповіли все, нічого не приховуючи, про цікавість їхньої спецслужби до моєї скромної персони. Чесно скажу, мою самоповагу вони підняли.
Тож ніякої злоби до поляків у мене не лишилося.
Більше того, вони мені стали симпатичними. Якось батько розповідав мені, що десь у третьому коліні нашого роду є польське коріння. Але ми тут, як на рингу боксери: спочатку лупимо одне одного, не знаючи слова «втома», а вже згодом, після двобою, обіймаємося, ледь не цілуємося, палко дякуємо одне одному за високе мистецтво взаємного мордування.
Проте Владька розпорядився своїми ударами так, що вони не лишили на тілі помітних слідів. Та, вочевидь, щоб ці неприємні миті не турбували наших «туристів», Семенович занурив їх у глибокий гіпнотичний сон. Але дивна річ, монолог одного з «людей у чорному» навіть у гіпнотичному сні, видався латиноамериканською казкою:
— Де ти зараз? — запитав Семенович сплячого поляка.
— У Мексиці...
— Хто ти?
— Я — Анджей Крилева — учень видатного польського професора Мечея Кубинського...
— Що ти там бачиш у Мексиці? Може, розповісти свої враження про цей

читати