Завантажити

Семенович не страждав балакучістю.–а— Я неодмінно послухаю його і дам Вам знати.

Джек був свідомий того, що розпочалася гра всерйоз. А в такій грі навіть щонайменша похибка може призвести до непоправної поразки.
Тому, зустрічаючись з Миколою Семеновичем, він, можливо, перестрахувався, обравши запустілу лісопаркову зону, ще й не називаючи вголос прізвища людини, яка його цікавила.
Микола Семенович працював у досить скромному юридичному агентстві. Скромному, тому що в місцевій пресі агентство рекламувало лише одну послугу: «Стягуємо безнадійну дебіторську заборгованість». Але попит на цю послугу був просто приголомшливий.
По суті, в агентстві працювало всього четверо співробітників. Адвокат, його помічник, секретар-бухгалтер та Микола Семенович. Офіційно він займався «вивченням ділової репутації» дебіторів, що завинили їхнім клієнтам. Неофіційно, якщо ніякі законні юридичні механізми — претензії, позовні заяви, — не спрацьовували, тоді він звертався до послуг Джека і «стягнення дебіторської заборгованості» перетворювалося на банальне «вибиття боргів».
Прослухати Похмурого було і просто, і складно. Просто, тому що нарешті прийшов той час, коли раніше важкодоступну навіть для оперативних працівників служби безпеки апаратуру відтепер можна було легко й вільно купити по чеку в кожному пристойному місті, якщо були відповідні гроші. Щоправда, дуже важливим аспектом для справді ефективного застосування усіляких хитрих штучок потрібен був досвід фахівця. Але цього Миколі Семеновичу якраз було не позичати. Складно, тому що ціна похибки була надзвичайно висока. Одна справа — слідкувати за амурними походеньками дружини глибоко шанованого замовника, і вже зовсім інша — стежити за одним із головних міських авторитетів.
Те, що в ході стеження вдалося зафіксувати ветерану своєї справи, змусило його провести ніч на кухні, обкутаним ядучим димом біля попільнички, заповненої трупами цигарок. А на ранок він домовився про зустріч із шефом свого колишнього відомства.
— Товаришу генерале, підполковник у відставці...
— Та годі, Миколо Семеновичу, простіше, добридень! — чи то вміло розслабляючи свого колишнього співробітника, чи з нікому незрозумілої серед цих, прикритих мечем і щитом стін, благодушності привітав Миколу Семеновича генерал.
А накопав Микола Семенович і справді важливе.
Прослухавши бесіду Похмурого із «Чикаго», ветеран зрозумів, що той спланував прибрати Джека назавжди. І якщо банальне вбивство просто псувало чисто ментовські показники, то вбивство, пов’язане із такими авторитетними іменами, могло підняти на вуха все місто.
— Ой, Колю! — пожалівся генерал. — І чим тільки не доводиться займатися: усіляким криміналом, комерсантами, а рідна класична контррозвідка зараз там, — і він багатозначно вказав перстом на стелю, — нікого не цікавить. Але, я так думаю, ось побачиш, що ще і наш час повернеться.
І, побалакавши про всяке-різне та поцікавившись здоров’ям родини, вже зовсім по діловому, із повагою до відставника, відзначив значущість отриманої інформації і лаконічно підвів підсумок зустрічі:
— Дякую за дуже важливий сигнал.
Віддавши борг Батьківщині, Микола Семенович направився до Джека — відпрацьовувати борг за гонорари.
Почута інформація була для Джека, звісно, значно важливіша, ніж для генерала, та демонструючи воістину генеральське володіння своїми емоціями, Джек не менш щиро й шанобливо подякував:
— Спасибі, Миколо Семеновичу, це дуже важливо для мене.

— Максе, прийшов час і мені попросити в тебе поради, а можливо й допомоги. Справа ось у чому: мене замовив Похмурий. Інформація абсолютно достовірна. Та нікому зі своїх не хочу навіть натякати, що мені це відомо, аби запобігти пліткам. Я довго міркував і певен того, що треба нанести удар на випередження. Але... Про нього ніхто не повинен знати.
Макс чекав, що Джек скаже далі.
По паузі Джек продовжив:
— Максе, мені потрібен кілер, який ніколи і нізащо не дізнається, що замовлення на Похмурого поступило від мене. Ти ж казав, що підтримуєш контакти зі своїми хлопцями-десантниками. Народ серйозний, відчайдушний. Спробуй серед них пробити, може хто із тямущих наближений до таких справ. Бач, Максе, іноді плавець повинен вчасно схопитися за весло.
— Добре, Джеку, — не дуже роздумуючи, наче був готовий на щось подібне, відгукнувся на прохання друга Макс.
Макс і справді багато думав останні дні: «Життя твориться бажаннями, а вимірюється вчинками, та жоден зі смертних не може передбачити результати своїх вчинків, до того ж, кожному доводиться приймати свої рішення».
І він прийняв своє рішення.
Через пару днів, як завжди врівноважений, Макс ділився зі своїм другом:
— Є надійна людина. Ні ти його, ні він тебе ніколи не знатимете. Від тебе треба лише якісний ствол із оптикою і три штуки баксів.
— Ствол — не проблема. Завтра я передам тобі «Сайгу» із оптикою. А три штуки не замало?
— Вистачить! Народ пропащий, бувалий і бідний. Але на пісню вистачить. — Очі Макса

читати