Завантажити

вагомим жертвоприношенням, у той час, як представникам деяких інших поважних державних установ доводилося щомісяця, як платню, вручати конверти з відповідним змістом... Макс бачив безперспективність боротьби з цим сумним явищем і сприймав це як неприємне, але невідворотне, як дощ, наприклад.
— Братва — це така ж, реально існуюча невід’ємна частина моєї держави. Як один мудрець сказав по приколу — діалектика! Комусь місце у виконкомі, комусь — у керівному клані, ну, а ми в бригаді, як патрон в нагані! — цитуючи, можливо, якогось талановитого братка-поета, посміхнувся Джек.
— Ну, а якою ж, за таким розкладом, ти бачиш свою державу років за десять? — запитав Макс і, випереджаючи Джекову відповідь, кинув першу фразу на почин: — Ну, звичайно ж, не Західна Європа...
— І навіть не Польща, — продовжив Джек. —Так, так, навіть не сусідня Польща. Там, наприклад, сторіччями виховувалась повага до багатства. Ось ти відправляв протягом минулого року туристів у державний готель Варшави. А зараз він чий? Приватний. До того ж, зверни увагу, не трудового колективу, а якоїсь німкені, батькам якої він належав до тридцять дев’ятого року.
— Тоді почалася, як ти знаєш, війна, — Джек знову пригубив напою і продовжив, — а ми після війни допомагали сусідам будувати соціалізм, ось і прибрали до рук всі фабрики, заводи, готелі. Але того розуміння, що багатство всієї країни базується на багатстві окремих громадян, винищити не встигли. Свої суспільні переконання вони перетворюють в закони, за якими, до речі, і живуть. Зверни увагу, досить пристойно живуть, краще за нас.
— Ти що, хочеш сказати, що у Польщі немає нашої братви? — усміхнувся Макс.
Джек іронічно скривив усмішку у відповідь:
— Чому ж немає, звісно, є. І невдовзі буде по всій Європі. Народна дипломатія, розумієш? Але не будемо про інше, ти ж про державу?
— Про державу...
— Так ось, держави немає. Немає об’єднуючих цінностей! Раніше ми керувалися яким лозунгом? Згадуєш, як у серіалі «Народжена революцією» один мент влучно сказав: «Кради вкрадене!» І цей лозунг прижився в масах. А тепер народові запропонували стати приватними власниками. Ти уяви, як почувається народ, якому змалку, з материнським молоком, доводили, що багатство — це погано, а всім порівно — це добре? — Джек гарячкував.
Макс знову подумав: «У Джека серйозна скрута».
— Ти поглянь тільки на ці довгі серіали! Для народу багаті прийнятні тільки тоді, коли плачуть. І ось я обрав собі шлях прискореного розвитку. Не задовольняє мене життя, що нав’язує мені держава, тож і доводиться все робити на рівень швидше. Швидше бігати в пошуках місця під сонцем, швидше їздити, швидше думати... Бо від держави ніколи нічого не дочекаєшся.
— Авжеж, і тоді для прискорення розвитку суспільства, треба посилати з обойми у ствол кулю, і — далі.
— Що ж, буває і так. Із оточення виходять малими групами. Але я хочу себе, свою систему і своїх пацанів зробити багатими.
— А країну?
— Країна, та ще з такою згубною ідеологією, коли до людей, які створюють багатство, суспільство ставиться як до ворогів народу, приречена на бідність.
— Так ти ж теж у цій країні. Виходить що ти і себе прирікаєш на бідність?
— Повторюю, — начебто репродуктор на вокзалі, входячи в кураж, мовив Джек, — із оточення — із бідності — будемо виходити малими групами. Я вірю і знаю, що хочу бути багатим, і я таким буду. А управління багатством вищого польоту — це влада. Прийде час, і я захочу стояти біля «першого мікрофону», — мрійливо розсміявся Джек.
— То що, може, і в депутати, в прем’єри, в президенти подасишся? — підтримав гумор Макс.
— Ні. Туди із судимістю не прорватися, — вже якось буденно, по-діловому завершив Джек.
— Як знати, все може бути, — відмахнувся від слів Джека, наче думаючи про щось інше, Макс, і додав, — а ти сьогодні говіркий, як ніколи.
— Немає нестачі в словах, якщо знаєш власні думки... — досить по-філософськи висловився Джек. — Будьмо!

Джек, розмовляючи з другом, подумки повертався до ситуації, що склалася: «Чому хлопці Похмурого наїхали на Макса? Чому саме тепер? Чому так довго не приходили раніше? Чи нема в цьому підступної каверзи?»
Кримінальні війни в активній фазі — з вибухами автомобілів, кіосків, та стріляниною в центрі міста — на якийсь час притихли. Це дуже схоже, а скоріше так воно й було, на звичайне перегрупування сил, якщо говорити мовою військових.
Джек із Похмурим ніби уклали коаліційну угоду, звісно, не на папері, але… Враховуючи, що поважні сторони, які домовилися, «Пургу не гонят!» та «За базар отвечают!», то мешканці міста могли реально відчути всі принади нічного затишку центральних вулиць. Разом з тим, неписана угода унеможливлювала зазіхання на сфери впливу та втручання у внутрішні справи бригади з боку її коаліційного партнера.
Те, що сталося з Максом і є таким випадком. Центр беззастережно контролювався Похмурим ще з часів організації їхнього руху. Ситуація могла виявитися ще більш підступною. Наїжджаючи на Макса,

читати