Завантажити

1. Квадратний трикутник

…Потiм вона мiцно притулилася до нього й старанно пiдтикнула ковдру пiд спину, немов маленькому хлопчиковi. Тепер усе. Яка ж вона гарна, яка добра дiвчина…
Олексiй здригнувся i мугикнув: пухнасте волосся лоскотало нiс. Вiн вiдсунувся вiд Алiси та сiв на лiжку.
— Що трапилося, Олексiю? Щось не так? — мляво пробурмотiла вона.
Загалом, Галина спитала би те саме, та її запитання мало бути приправлене чимось iще: або глумливим викликом, або ж нудотною жалобою. Якраз настiльки, щоб розпочати сварку. Тон Алiси був природнiшим вiд роси на стеблинi, i Олексiй вiдповiв вiдверто, хоча, можливо, дещо грубо:
— Лежи й вiдпочивай. Твоє чудове волосся дуже лоскочеться, маленька.
Вiдповiв — i з якимось задоволенням уявив, як би пiсля цього повелася дружина. Вiдповiдати таким чином Галинi небезпечно. Вона неодмiнно знайде у цiй вiдповiдi силу силенну принижень власної особистостi та пiвдюжини зачiпок для грандiозного скандалу. По-перше, вiн, Олексiй, брутально поводиться з власною дружиною. По-друге, вiн чомусь тiльки тепер звернув увагу на те, як вона стомилася, а ранiше ж не помiчав того, отже, йому байдуже самопочуття дружини, а вона, мiж iншим, за домом цiлий день наглядає… По-третє, якщо вiн навiть помiтив, що вона вкрай стомилася, то краще не чiплявся би до неї взагалi, а дав би спокiйно поспати. I загалом, вiн до неї давно вже охолонув, то навiщо ця кумедiя… По-четверте, йому не подобається її волосся, отже, вiн її вже не любить, а вона ж така нещаслива, i це при тому, що вона марно витратила на Олексiя стiльки сил, занапастила найкращу частину свого життя… I нарештi по-п’яте, якщо вiн вже здогадався придiлити крихiтку уваги власнiй дружинi, то принаймнi заради такого свята мiг би трiшечки потерпiти, не казати про лоскiт, бо з його слiв видно, що вiн її знов-таки не любить анiтрiшечки…
Нi, Галинi вiн би скорiш за все нiчого взагалi не вiдповiв. З дружиною вiн би промовчав або просто зiтхнув. Втiм, це всього лише свiдчить про те, що вiн з нею не розмовляє навiть у найiнтимнiшi моменти, тiльки використовує для втамування власної хiтi, мов якусь гумову ляльку, отже, ставиться з презирством, тобто, бiльше не любить… Замкнене коло якесь!
А от з Алiсою усе просто, з нею можна розмовляти щиро й вiдверто. I вiдповiдає дiвчина так само щиро, не зважаючи на його тон:
— Вибач, Олесю, я не хотiла. Я ненавмисно. Зараз пiдв’яжу волосся стрiчкою.
Олексiй всмiхнувся у темрявi. Треба попестити її за все це, за чутливiсть, за душевну чистоту… За те, що вона така, як є! Яка файна дiвчина…
Вiн нахилився до Алiсиного обличчя i почав цiлувати її заплющенi вiд блаженства очi, шепочучи:
— Що ти, що ти, маленька! Не треба.
Олексiй пiрнув у шовковистий водоспад її волосся. Вiд дивовижного нiжного аромату паморочилося в головi. Несподiвано вiн вiдчув новий наплив сил. Закортiло по-котячому поретрися боком та спиною об це прекрасне тiло. Олексiй зiрвав з Алiс ненависну ковдру, мiцно обiйняв її, пiдняв з лiжка, понiс на стiл.
— В тебе таке волосся… Ти уся така… чарiвна… Моя красунечка…
Потiм вiн вiдчинив вiкно i пiдставив стомлене виснажене тiло прохолодному нiчному вiтерцю, що заплутався у важких портьєрах. Цього разу Алiса не стала кутатися, а розстелила ковдру просто на столi, звiдки коханець тiльки-но злiз. Олексiй замрiяно оглянув ладне дiвоче тiло, що мовби випромiнювало легеньке сяйво, i знов згадав свою Галину. “Зачини вiкно, вiдiйди звiдти! Ти ж застудишся, почнеться нежить, а згодом — може й плеврит. Чи ти розраховуєш на те, що я — колишня медсестра? Ач який розумний! Дивна рiч, наскiльки легковажним може бути така вiдповiдальна людина, як ти”. А що вiн за людина? Варто придивитися пильнiше… Олексiй наблизився до трюмо й увiмкнув свiтло. Блаженно-iдiотична фiзiономiя пiд трохи полисiлим чолом. Не варто й сподiватися на щось iнше…
— Божевiльний! Вимкни свiтло, очi рiже!.. — переполохана Алiса спробувала заритися у стiл, немов на ньому крiм ковдри була купа подушок. Олексiй клацнув вимикачем i розлiгся на столi поруч з дiвчиною.
— Вибач, маленька. Просто я не здiйснював такого подвигу, як оце сьогоднi з тобою, вже десь рокiв сiм. Ти мене розпалила майже до спопелiння, я немов зкинув усi цi роки невдач! От i закортiло подивитися на себе, чи дiйсно я змiнився, чи то якась маячня… А ти часто лежиш на непiдходящих предметах?
— На столi?
— Примiром. Як ласе блюдо для мене, пристаркуватого гурмана…
Олексiй нахилився i поцiлував вкриту рясним потом улоговинку мiж дiвочих грудей. Алiса посмiхнулася й занурила тоненькi пальчики у його волосся.
— I зовсiм ти не пристаркуватий…
— То як: часто чи нi?
— Часто. Полюбляю робити усе, що заманеться i усе, чого не роблять iншi.
— Ти навiжена, мов дика кiшка.
— Мов кiшка, — погодилася Алiса. — До речi, полюбляю лазити по дахах. Як колись у дитинствi. От зараз би пiти на дах, та й просто пiд мiсяцем…
— На даху? Простонеба? Чудова iдея, — Олексiю сподобалася ця фантазiя. Та вiн з удаваною зтурбованiстю

читати