Завантажити

люба! Я не хотiв! Я проти волi.
— Це ти зробив i далi робиш задля своєї дiвчини. Це все Алiса! Ах, як гарно, як мило. Хiба нi? Тодi згадай!
I Олексiй вже вкотре пережив i побачив подумки тi подiї. Пiд впливом каяття вiн впав до нiг дружини i почав вкривати їх цiлунками.
— Галино, Галино… Маленька моя Га-ли-ноч-ка. Га. Ли. Ноч. Ка. Ти повернулася звiдти, вiдкiля зазвичай не повертаються, а я так тужив за тобою!
— Авжеж, любий. Тiльки коли смажитимеш мене, настромляй на рожен так, шоб вiн пройшов точнiсiнько пiд хребтом, а не випнувся межи ребра.
Олексiй схотив курячу тушку, настромив її на довжелезний рожен й заходився смажити у величезному коминi, що з’явився просто у стiнi.
— Добре, ой, як добре, — раз-у-раз пiдбадьорювала тушка, обертаючися над язиками полум’я, — пiдкури трiшечки ще лiву нiжку. I бiк.
Олексiй старався з усiх сил. Вiн обертав рожен усе швидше i швидше. Пiт рясно котився з чола, заливав очi, а тушка нiжно лопотала:
— Швидше, ще швидше, любий!..
Несподiвано курка спалахнула i вмить обвуглилася. З комину замiсть неї вистрибнула потворна подоба кенгуру. Тварюка стрибала по кiмнатi й скрiзь паскудила. Олексiй зiдрав з лiжка простирадло i почав у такий спосiб полювати на кенгуру, перевертаючи стiльцi та клацаючи зубами.
— Не впiймати, не здогнати! — верещала тварюка, роблячi огиднi рухи тiлом i зухвало задираючи важелезний хвiст. Олексiй вже не на жарт розлютився. Вправно звивши з простирадла ласо, скочив на стiл i вмить зкрутив кенгуру.
— А тепер зiзнавайся, хто ти наспра…
Вiн не встиг договорити, як тварюка знов обернулася на Галину. Заздалегiдь запiдозривши оману, Олексiй зiрвав з неї маску, аби на власнi очi побачити приховану суть перевертня. Маска шкiри зiщулилася й випарилася без слiда, а з кривавої рани на обличчi прорвався нестримний потiк бiлих гробакiв. Втрачаючи рештки розуму вiд огиди, вiн заходився щосили хльоскати навiдлiг бридку липучу масу.

* * *
Зараз Олексiй особливо швидко довiв її до екстаза. Алiса жадiбно хапала ротом шматки спекотного повiтря, як раптом виявилося, що її обiймає молоденька жiночка.
— Хто ви?! — перелякано заволала сердега, оскiльки жiночка робила з нею те, що мiг робити лише тiльки Олексiй.
— Заспокойся, маленька, нiчого страшного. Я Галина. Я померла.
— То ви Олексiєва дружина? — скрикнула дiвчина, намагаючись звiльнитися з мiцних обiйм. Це їй не вдалося, i вона жалiбно скрикнула: — Олексiю, Олексiю, де ти? Це я, Алiса. Допоможи!
— Як ти тут опинилася, Галино? — поцiкавилася Галина голосом Олексiя i хижо вишкiрила зуби. — А ти непогана, маленька. Якби я була чоловiком, неодмiнно з’їла б тебе, мов iндичку.
Нарештi вона вiдштовхнула Алiсу й сiла на спинку лiжка. Трохи оговтавшися вiд огиди, дiвчина посмiлiшала та наважилася запитати:
— Невже ви були такою красунею, перш нiж вмерти?
— А хiба Олексiй не показував тобi моєї фотокартки? — здивувалася небiжчиця. — От якi цi чоловiки! Вiн колись присягався, що буде ностити мене на руках i вихвалятиметься перед усiма, яка в нього красуня-дружина. Бач, що з цього вийшло? Вiн кидає мене заради тебе. Останнiм часом ти, люба, помолодшала, проте я теж часу не гаяла.
Чи подобаюся я тобi? Ми ж майже родички: дружина-небiжчиця i дружина майбутня. Цiкаво, що Олексiй думає про тебе?.. А найголовнiше — коли вiн пришиє тебе.
Побачивши, як зблiдла дiвчина, Галина загадково посмiхнулася i подивилася угору. Тої ж митi зi стелi на постiль поринули зграї фiолетових пацюкiв.
— Галина, Галина… Маленька моя Га-ли-ноч-ка. Га. Ли. Ноч. Ка, — скиглили вони. Один особливо великий щур, поважний i солiдний, мов адвокат, скочив дiвчинi на груди, басовито й протяжно замуркотiв:
— Вибач, маленька, але ми не припустимо, аби небiжчиця сама розповiдала про те, як її вбив власний чоловiк.
— Як це?! — вiд жаху й огиди бiдолашну Алiсу била пропаснця.
— Дуже просто. Дивись уважно, маленька.
Дiвчина ледь наважилася глянути у бiк вiкна, що знаходилося за стiною у сусiднiй кiмнатi, але по цьому вже не могла вiдвести погляду вiд того, що там вiдбувалося. Алiса в усiх подробицях побачила, як Олексiй пiдiйшов до дружини i щось сказав їй. Як Галина похитнулася й привалилася до нього. Як Олексiй розвернув її та штовхнув у жадiбно роззявлену пащу вiкна, за якою були невагоме повiтря та неминуча смерть унизу.
— Який жах!.. — Алiса у вiдчаї кусала губу.
— З-за тебе, маленька, загинула людина. Жiнка. Падаючи, вона розплющилася, розмазалася по землi, мов масло по бутерброду. А ти зайняла її мiсце бiля Олексiя.
— Я не хотiла! Я ненавмисне!..
— Ну то й що? — щур скроїв презирливу гримасу. — Якби не ти, Галина лишилася б живою. Отже, тепер ми просто заберемо твоє життя.
— Як?!
— Дуже просто. Був наш суд, суд пiдлотного життя, i ми винесли тобi вирок: покарання через побиття хвостами зi з’їданням, — охоче пояснив щур. Галина, яка стояла поруч, бузувiрськи посмiхнулася, прокусила собi руку й помазала дiвчину власною кров’ю. Тої ж митi фiолетовий клубок впав на

читати