
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
вже нам час цілуваться!
О-гоу-гоу-го!
Тринадцять, тринадцять, тринадцять!
Найлюбiше число!
Кохатись, кохатись, кохатись —
От наше ремесло!
Стіна незворушно демонструвала “Блакитних хлопчиків”, які плазували бiля голих ніг неповторної Гліцинії Коннігани. Роза не зважала на них. Вона заздрила славі, фальшивим коштовностям і вбранню Гліцинії, а тому мовчки й ніжно пестила бузковими крапельками нігтів рожевий пушечок власної Мрії про Бандальмахара Дукса, нiжила Думку, поклавши її на коліна. Потiм знов спустила Мрiю на пiдлогу i почала ласкаво перекочувати. Адже Бандальмахар — це не якийсь там модний Азорчик і навіть не “Блакитні хлопчики”. Це нова, невідома на смак жувальна гумка… Тобто, нова щаблина життя, звiсно.
Звідкись iз стелі зірвався Ніж Долі, наскрізь прошив рожеву Мрію Рози і з розкотистим сміхом пригвоздив до підлоги.
— Нi-i-i-i-i! Я доберуся до нього! — у відчаї залементувала Роза. Сльози потекли з її бузкових очей чистими мов спирт потоками. Пригвожденна Ножем Мрія судомно звивалася і передсмертно хрипіла. Шкода було прекрасну Мрію про Бандальмахара, до слiз шкода!.. І Роза плакала.
— Пiднiмайся. Ти абсолютно не вмієш пити “Наполеондор”.
Азор схилився до неї і торсав за плече. Роза невиразно згадала, що цей модний парубок образився. А образити модного парубка було для неї таким величезним задоволенням! Такою солодкою перемогою над цими потенційно ввічливими хлопчиками… І Роза неохоче кинула:
— Так, пішли звідси. Дур-рна ця кафешка… Ні, навіть найдур-рняцькiша! О…
Азор насилу поставив її на ноги і вивів на вулицю, доволi безсоромно пiдтримуючи за підстаканник.
— Що це?!
Роза перелякано заціпеніла на могутнiх грудях супутника. Чорне небо і чорна земля лещатами стискали Місто. Над будинками, що корчилися в агонії, стирчав гігантський ромб з розiп'ятим африканським божком. Вулицею пленталися по коліно в пилюці похнюпленi люди. Кайдани на руках і ногах сумовито дзвеніли.
— Що це, Азоре, — продовжувала автоматично повторювати Роза, хоча вже усвідомила, що це лише чергова п'яна маячня… Або ні? Видiння Пригнобленого Міста було занадто чітким. Воно до того ж не розгойдувалося і не пливло на всi боки, як перед тим стіни кафешки. Не видiння?! Невже?!
А Золотий Бог сходить з ромба, протягає їй руку.
— Чи підеш зі мною, Розо? Ти моє дитя. Тільки зі мною ти станеш знаменитою.
Кайдани дзеленчать на руках і ногах пiдкорених людей. Це дзеленчання зачаровує так, що Роза ледве помічає коливання власних губ:
— Так, так, з тобою, тільки з тобою!.. Ні, нi, з ким завгодно, лише б тiльки всі знали мене, всі лишилися б там, унизу! Тiльки б мене показували по всіх Стінах!
— Будеш, будеш. Обіцяю.
Тільки-но Роза приготувалася віддатися на милiсть золотих рук, як зовсiм недоречно (а вiдтак з непередаваним внутрішнім роздратуванням) почула слова Азора:
— Пішли до мене… Ні, краще до тебе. Ти абсолютно не вмiєш i не можеш пити “Наполеондор”. А я хочу отримати обіцяне.
Азор впав на коліна, зім'явши наймоднiшi брюки, і заходився пестити край її розпашiлої скляночки вологими жадібними губами. Це відразу привело Розу до тями. Нав'язливі міражі зникли. Розiпнутий африканський божок сумирно висів на вусі.
— Виховані хлоп'ята не торкаються скляночки губами, а встромляють соломинку, — кинула Роза з ноткою переваги в голосі, приводячи до ладу хитромудру волошкову зачіску: мовляв, усі вони такі, модні парубки!
— А я невихований, — заперечив Азор, не відриваючись від скляночки. — І вже полюбив блакитні кучерi на твоїй печерi.
— А я матиму за цю твою любов якусь дрібничку хоча б на сім юанів?
Азор сумно підвiвся, абияк обтрусив коліна і неохоче витягнув з кишені гроші.
— Бери, тут більше.
Роза вмить запротестувала:
— Зачекай. Встромиш в склянку, коли покористуєшся.
Азора дуже розвеселила подібна винахідливість. Він настільки прибадьорився, що сказав:
— У мене з собою, між іншим, шприц. Оформимо?
— Удвох, — погодилася Роза. — І щоб ніякої гидоти у причеп! Знаю я вас.
Несподiвано з-за рога вилився вируючий натовп, справжнiй, а не уявний. З середини натовпу долинали гучні вигуки: “Покайтеся, грішники!” Роза вискнула і підскочила на місці. Їй на секунду здалося, що відроджується нещодавнiй п'яний міраж. Азор змiряв супутницю докірливим поглядом, висмикнув з натовпу якусь непоказну особу і якнайввічливiше спитав:
— Що тут сталося?
— Та ось божевільний якийсь горлянку дере, — пояснила особа. — Покайтеся, каже, бо всім зле буде. Його щойно вирядили в білі простирадла, а цей ідіот зрадів, немов маленьке дитя і проголосив себе кардиналом. Ми його так і назвали — Білий Кардинал.
— І варто було кричати? — спитав Азор супутницю, відпускаючи особу.
Натовп на декілька хвилин розколовся, відкривши в самому своєму серці абсолютно сивого старого. Він дійсно був убраний у плащ з крохмального простирадла, а на плечі ніс ящик. Виймаючи звідти книги, старий виривав по декілька сторінок і кидав у натовп, вигукуючи співучо:
— Ось Слово Боже! Читайте,
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus