Завантажити

приспішники диявола! Читайте і кайтеся!
Натовп досхочу веселився. Розі також стало смішно. Несподівано рудий юнак підбіг до старого і заходився збирати видранi аркушi. Натовп загудів, зімкнувся і рушив далі.
— Рудий. Погана прикмета, — незадоволено пробурмотіла Роза. Від всіх незбагненних дивацтв сьогоднішнього дня її вже трохи нудило. В той же час цілком можливо, що вона просто перевищила “свою” дозу “Наполеондора”.
— Ти що, у прикмети віриш? — презирливо спитав Азор.
— Не везе мені на рудих, це точно, — підтвердила Роза. — Подружка от в мене є, Ірискою звати. Також руда.
— Отже, з-за неї тобі й не щастить, — вирiшив Азор.
— Ще й як не щастить! — підтвердила Роза, згадуючи простромлену Мрію про Бандальмахара Дукса і всякі інші неприємні речі.
— Гаразд, пішли.
— Ні, стояти!
Роза знала всіх патрульних мов облуплених. Знала, з якою дівкою зустрічається зараз кожний з них. Знала, що Старший патрульний не вдовольняється своєю Мальвочкою і зараз почне просити її продемонструвати підстаканник. І якщо поплескає по пiдстаканнику долонею, це означає: “Розо, вибач і забудь! Я посилаю Мальву попiд три чорти, нехай кривляється перед іншими. Зустрінемося сьогодні увечері”. Тому вона спокійно кивнула Азору (момовляв, гаразд ) і спитала:
— Чого треба, хлопче?
— Під спідницю зазирнути, — так само спокійно відповів Старший.
— Ну ти, я тобі!..
Азор набув войовничого вигляду і почав загрозливо насуватися на трійку патрульних. З одного боку, Роза була задоволена (по-перше, вона не помилилася щодо поведiнки Старшого; по-друге, якщо Азор одразу ж не сплавляє її патрульним, а лізе в бійку, то він серйозно сидить на гачку і, мабуть, накине ще юань-другий понад обіцянi). Але з іншого боку, щоб не упускати Азорових грошей, доведеться його захищати. А захист доведеться відпрацювати сьогодні увечері iз Старшим. А всі хлопцi з патрулів “граються” з дiвчатами безкоштовно, хоч не займають потім пiд час облав.
— Гаразд, угамуйся, — нарешті сказала Роза, відтягнувши за комір супутника, що розвоювався настiльки невчасно. Азор неохоче підкорився (отже, точно на гачку!), пробурмотівши зі злістю:
— Стривай, паразите, ми ще зустрінемось, коли ти без мундирчика підеш до кафешки.
— І поговоримо після випивки, — погодився Старший, похряскуючи суглобами кулаків та пояснив, звертаючися до Рози: — А шукаємо ми прозорих.
— Голова твоя пiсля перепою прозора, — пробурмотiв Азор. — Хiба не бачиш, що ми обидва абсолютно непрозорі?
— Не грубіянь, я все ж у патрулі, а не за кухлем, — неприязно відповів Старший, і Роза відчула, що на неї чекає ой яка довга вiдпрацьовка! Тим часом Старший вiв далi:
— В нас наказ: шукати прозорих людей. А звідки я знаю, чи прозора вона під спiдницею?
— Чого вже сперечатися: наказ! Хоч і безглуздий.
Роза повернулася спиною до патруля, якнайвище задерла куций поділ сукеньки з надмiру високим розрізом і вкрадливо спитала:
— Ну що, просвічуюся? Або не дуже? Як це тобi, парубче?
Старший патрульний розцвів, наблизився до Рози котячою ходою і ласкаво поплескав по підстаканнику. Було добре помітно, що Азор ковтає слинки і взагалі розгрібає кігтями й копитами землю. Роза вважала за потрібние припинити на цьому спектакль. Вона удавано знiтилася, зашарiлася бузковим рум'янцем і м'яким немов морозиво голосом прошепотiла:
— Ну i годi з тебе, пустунчику. А знайдеш прозорих — привіт їм. Від мене.
Патрульні неквапом рушили далі. Азор, подумки шаленiючи при згадцi про округлий пружний підстаканник, тягнув за собою Розу все швидше й швидше. А вона насолоджувалася усвiдомленням, як міцно сидить на гачку Азор, коли йому, самовдоволеному модному парубку, зовсiм несила терпіти.
Квартира зустріла парочку чотиристiнною мовчанкою і напiвпохiдним ліжком. Азор без зайвих слів приготував усе необхідне і вже за декілька хвилин лежав поруч з Розою, вбираючи наркотик розслабленим тілом.
— Слухай, а як ти “сіла на голку”? — несподівано спитав він.
— Та, сміх, та й годi, — пробурмотіла Роза занiмiлими губами. — Є в мене подру… га… Так, подруга, Лілія, тобто про… сто… просто Ліля. Вона мене… мені і каже якось: “Да… вай… “сiдаймо на голку”… на соломинках ми вже… же… сидимо”. Я паг-ган-но торопа… ла… тоді. Чи то напил-л-лася… Н-н-ні, здається не бул-л-ло такого…
А у мене є под-р-руга… Звати її пр-росто… Лілею. Не знаю… не пам-м'ятаю… скільки і чого…
— Ти забалакуєшся, Розо, — поправив її Азор. — Як ти “сіла на голку”?
— См-мiх один, — повторила Роза. — У мене подруг-га бігає, засмучує… тобто… є под-друга!
Роза бездумно вирячилася на свої бузкові нігті, оформлені дешевою манікюрницею. У голові все плуталося. Золотий Бог і кафешка, зачіска і Азор…
Стіну прокреслили доріжки з блискавок.
— Вам що цікавіше: хто змінить Президента або хто замінить вам Дукса Незрівнянного?
Блискавки зібралися в лiтери:
ВОГ
— Що?! Бандальмахар помер? — стрепенулася Роза. Наркотичного туману як не бувало.
— Ви настроєні на “ВОГ — В Останню Годину”, — вела далi стіна. —

читати