Електронна бібліотека/Проза
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
близьким і гірко-рідним свiтом, з ультрамариновым сонцем і рудим небом… Шкода, птахів не було. Вони кудись зникли декілька тижнів тому.
Несподiвано гамiр натовпу перекрили пронизливі крики: “Покайтеся, грішники! Покайтеся, приспішник диявола!”
Гомiнливий натовп жбурнув до ніг патрульних Білого Кардинала.
— Покайтеся, грішники, — тупо пробурмотів він, розтікаючися по запорошеному асфальту. Дівчину уразив несамовитий відчай, написаний на обличчі старого.
— Він також не сміється! — жебонiв натовп.
— Він не сміється!
— Порушує!
— Також порушує!
— Прихопiть з собою і його!
Маргаритка наблизилася до Кардинала і схилившись мовила:
— Пiдводьтеся. Я допоможу вам.
— Геть, дияволово сім'я! Геть, геть! — завив Білий Кардинал, відсахнувшись від простягнутої руки Маргаритки із завидною для його сухої старечої зовнішності прудкістю.
— Але чом ви не хочете, щоб я вам допомогла? — здивувалася дівчина.
Білий Кардинал почав шепотіти, гарячково перебираючи пальцями і поводячи на всi боки червоними запаленими очима:
— Чотири коні Апокаліпсису, чотири коні скачуть землею, мчать проклятим Містом і витоптують все на своєму шляху. І щасливий буде той, хто потрапить під їхнi копита, бо смерть його буде легкою та швидкою. А символ цього проклятого Міста — шльондра, яка осiдлала звіра багряного iз сiмома головами і десятьма рогами. І зруйнує Господь Місто, і вб'є шльондру, і розрубає сім кіс її на сім частин! І спопелить багряницю і порфіру її, і золоту чашу в руці її.
І шльондра ця — ти!!!
Кістлявий палець Білого Кардинала знесилено трусився бiля колін Маргаритки.
— Не прийму я від тебе допомоги, тому що проклята ти і проклято все, що торкнеться тебе!
Натовп потопив в несамовито-шаленому реготі трикутник патруля. Здавалося, Маргаритка притягувала не тільки кардинальський палець, але й жалячі пальці всього натовпу.
— Але я… але я не… — слова не йшли Маргаритці в горло, як шматки жирного м'яса у спеку. Її малахітові очі, що зазвичай нагадували два серцеподібних листочка, зовсім округлилися. Маргаритка відчувала приниження і образу так гостро, як ніколи досi. І… невже він знає?..
— Сонце ще не сховається за небокраєм, як поринеш ти в розпусту і неподобство і будеш проклята, — прошипiв Білий Кардинал. — Бо блукав я Містом і шукав Діву Бiложалобну або Діву Чорнорадiсну, а ти зелена. А що є в Місті зеленого? Ропуха в стічній канаві! Пліснява на недоїдках! Зелені помисли і бажання зелених молодиків! Мерзота, мерзота, мерзота! І бути тобі ропухою!
Кардинал впав на асфальт, дико витріщив очі і несподівано слізливо заволав:
— Покайся! Поцілуй хрест. В мене лишився справжній, може, останній справжній хрест на землі!
Старий рвучко копирсався в зборках одягу, але ніяк не міг витягнути коштовність. Кинувши нарешті своє безнадійне заняття, забубонiв:
— Справжній хрест. На ньому розiпнутий Спаситель, а не ідол з молоховою душею і мамоновими очима. Дивись, грішнице! Ось хто зжере тебе!
Маргаритка, яка дуже перелякалася від слів Кардинала, озирнулася і задрижала, оскiльки над морем голів здіймався ромб з розiп'ятим Золотим Богом. Тiльки-но дівчина скрикнула, як Золотий Бог спалахнув чорним полум'ям і зник.
— Гаразд, годi базiкати.
Старший патрульний перевальцем підійшов до Білого Кардинала, діловито пхнув його носком начищеного чобота під ребра і зі сміхом гаркнув:
— А ну пішли, поганко бліда!
По дорозі у вiддiлок Маргаритка розмiрковувала над тим, наскільки справедливі слова Кардинала. Колись, один-єдиний раз, троє незнайомців недобре повелися з нею. Безумовно, це ні в якому разі не було “розпустою”, оскільки відбувалося проти волі Маргаритки. Проте нестерпна Роза дошкуляла йоржисто-колючими кпинами не тільки Iрисцi, а взагалі всім “пристойненьким”. Тому одного разу Маргаритка не витримала і, блідо-зелена від збентеження, виклала докучливій подружці химерну суміш найслiзливiшого роману Орхідеї Вумінеллі і якоїсь вже надто древньої історії про місіс Констанцiю Бонансьєс та мушкетера. Роза принципово не дивилася книг, тому можливість розкриття омани виключалася повністю. Почувши історію Маргаритки, вона розсентиментальничалася і два дні поспiль випитувала подробиці. Потім незважаючи на це ще цiлий тиждень намагалася зазирнути в малахітову безодню очей подруги, щоб дізнатися, чи дійсно у “цього мерзотника” була чорна краватка-метелик або лише синя. Потім ще тиждень піднiмала Маргаритку на сміх за те, що вона не змогла “пiддурити дружка”. І лише після цього вгамувалася.
Зараз дівчина пильно вдивлялася в білий балахон Кардинала, що розвивався попереду, в його густе сріблясте волосся і намагалася зрозуміти, чи є гріхом удаванi подробиці її уявної пригоди. Два дні поспiль вона поводилася просто огидно, безсовісно та вульгарно вигадуючи події, слова, дотики й вигини тіл, таємничі або навпаки нескромні місця зустрічей. Два дні купала свою душу у бруді. Роза смакувала почуте, була безмірно щасливою і так само безмірно заздрила подрузі. Але не два дні, а весь цей час
Останні події
- 17.05.2024|14:06Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 10.05.2024|18:25ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова