
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Моїй дорогій матусі
Жанні Григорівні
ПРИСВЯЧУЮ
— Скрипалю… Гей, скрипалю, припини!
Разом з іншими відвідувачами я обернувся до столика, розташованого у найтемнiшому куточку зали.
— Агов, чуєш… Припини зараз же своє пиликання, ти, недолугий учень цвіркуна!!!
Єдиною людиною, що не відреагував на обуренi заклики, був сам музика. Звиваючись і вклоняючись на всі боки, він продовжував повільно лавірувати поміж столиками, награваючи щось класичне. Час від часу хтось із відвідувачів “Носорога” вкидав дрібнi грошi до оксамитного мішечка, що висiв на розшитому дешевим бісером паску. Навряд чи завсідниками керувало розчулення: скрипка давно розсохлась. Скоріш, то був вияв співчуття типовому невдасі… а може й бажання позбутись настирливого джерела шуму над вухом! Але все ж навіщо висловлювати протест в отакій явній формі?! Адже й невдахам потрібно з чогось жити — от хоча б із музики. Навіщо ж тоді…
— Ось я тобі!.. Я тобі!..
Коли задзвеніла розбита склянка, з-за каси вийшов самий хазяїн. Половина офіціантів, чемно вибачившись, лишила клієнтів і рушила до погано освiтленої частини зали, туди ж попрямував викидайло. Публіка стежила за розвитком подій із непідробною зацiкавленiстю. Здається, назрівав скандал, що обіцяв завершитись непоганою бійкою. Так, не у всіх жаб з нашого болота крiвця захолола! Нехай це не Париж із його споконвічним вируванням пристрастей, але все ж тут і зараз станеться щось цiкаве…
Намагаючись не пропустити жодної деталі майбутньої бійки, я ледве встиг пригубити кларет, коли почув захоплений шепiток:
— Знов ото Хартлент шаленiє! Очевидно, здОрово нажерся з ранку.
Озирнувшись, я узрiв дві зморшкуваті сизуватi фізіономії, що видавали постiйних вiдвiдувачiв “Носорога”.
— Це що, той самий Хартлент? — здивувався я, проте бойові дії в іншому кінці зали саме розпочались, і відповідь на моє питання потонула у дзеленчаннi розтрощених тарілок.
— Даруйте, що ви сказали? — перепитав я.
— Той або не той, хтозна, — промимрив один із завсідників, у якого ліве око заплило і сльозилося, — але все ж він значно лiпший музика вiд нездари Йони, це точно. Принаймні, був колись…
— Не наша то справа, Гоку, — пробуркотiв другий, підводячись і вже на ходу ковтаючи смажену рибу разом із кістками. — Давай-но ворушися. Щось тут смаженим смердить, немов на їхній прокопченій кухні.
— Але ж…
— Чи ти хочеш, аби під гарячу руку нас загребли і потримали за причинне місце?
Рибоїд ковтнув востаннє й широкими кроками попрямував до виходу. Я спробував уточнити в його товариша, чи не має цей Хартлент якогось відношення до досить відомого музиканта, проте перший завсідник квапливо проговорив:
— Даруйте, ваша милість, але нам тут затримуватись і справді… — після чого чемно посміхнувся, єдиним духом висушив глиняний кухоль, що стояв лишався досі на столі, й довірливо-інтимним тоном, межуючим із зухвалістю, мовив: — Взагалi, навiщо це?! І вам, і нам…
За мить і він продирався уздовж стіни до виходу. Я звернув увагу на те, що обидва завсідники всiляко намагались оминути групу людей, якi пихкотiли від напруги, обліпивши істоту, котра нагадувала манерами скаженого орангутанга. Я рішучо кинувся до офіціантів, на ходу витягачи гаманця. Проведені у Сорбоннi чотири роки були переповненi найрізноманітнішими враженнями, вiдтак я багато чого призабув. Проте прекрасно пам’ятав концерти знаменитого скрипаля, на які водила мене добра моя матуся. Крім того, Хартлент ще й писав музику. Тож якщо нині він занепав до рівня пияки та гульвiси… Нi, це не було би втратою світового масштабу, як, скажiмо, смерть Моцарта, Чайковського, Паттi або Бозiо. Але для звичайного смертного на кшталт мене таке чудацтво долі безумовно здавалось надцiкавим.
З офіціантами я домовився досить легко, із охоронцями порядку, якi встигли прибiгти на галас — теж. Найважчим було не допустити сутички скаженого орангутанга з горилою-швейцаром, що застиг бiля дверей питовного закладу зі стиснутими кулаками та насторожено спостерігав за ворогом з-під похмуро насуплених брів.
— Ну-ну, пане Хартлент, чи ж варто отак хвилюватись через те, що ви набагато талановитiшi вiд цього музичного паяца, — заспокоював я викупленого гульвiсу.
— Як-як ви сказали? — він раптом охолонув і вирячив на мене очі, у яких п’яний туман повiльно розсіювався, поступаючись місцем непевним проблискам розуму. Я повторив.
— Хм-м-м, отже, ви пам’ятаєте мене у кращій формі, — Хартлент пiднiс до обличчя руку, і я побачив, до чого ніжна ця рука і як тремтять довгі тонкі пальці природженого музики.
— Не тільки я, але й інші, — значно перебiльшуючи, я передав Хартленту розмову із завсідниками шинка та приготувався брехати далі. Проте скажений орангутанг вже зник, а нещасна людська істота, що залишилася замість нього, була зайнята винятково своїми думками, тому мені довелось замовкнути.
— От що, — сказав нарешті колишній скрипаль, — давайте пiдемо в якусь затишну місцинку, і якщо ви й досі відчуваєте інтерес до такого нездари, як от я…
Довелось
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus