Завантажити

розсипалась довкола, танула у повітрі, а з-під смичка виривалася справжнiсiнька какофонія.
Тільки уявіть, те саме сталось і пiд час концерту! У супроводі оркестру я грав Брамса, як раптом абсолютно зненацька виявив схожiсть одного музичного ряду з пасажем клятого концерту… І сталося неймовірне: я відразу ж перебудувався й спробував відтворити взагалi-то немудрящий уривочок з першої частини, що раптом постав у пам’яті. Як неважко здогадатись, замість Брамса вийшло щось середнє між рипiнням воза і звуком пилки, що рiже залізо. Я розгубився, опустив скрипку і смичка та й стояв на сцені, немов останній бовдур; публіка здивовано перешiптувалась.
Я намагався заспокоїтись, перепросив і спробував зіграти спочатку місце, на якому мене спiткав розлад, але все повторилось. Я спробував втретє, вчетверте, уп’яте — те ж саме! Ситуація потроху починала бавити слухачів, що спочатку розгубилися. Задля порятунку концерту я спробував зіграти іншу мелодію, не передбачену програмою — і знову збився! Публіка вже відкрито потішалася з мене і зрештою освистала. Це сталось уперше вiдтодi, як я вийшов на сцену. Вперше, молодий чоловiче! Але на жаль, не востаннє.
Хартлент тiпався від напруження, коли вигукував:
— Так, мене освистали! І продовжували освистувати, навіть коли я вискочив на вулицю й рятувався спочатку від розлюченого натовпу, а потім від службовців театру! Те ж саме відтепер повторювалось кожного разу, коли я брав до рук скрипку: я не міг думати ні про що iнше, крім геніального концерту Густава Дормона, а зіграти його був неспроможний.
— А ви не пробували викупити в пана Дормона партитуру?
Не припиняючи сiпатись, маестро заходився реготати. Реготав він голосно, заливисто й довго, так що наприкінці нападу веселощів навіть почав скавучати і порохкувати. Нарешті надсилу вичавив:
— Ну, звiсно, молодий чоловiче, я намагався будь-що добути ноти, тільки дарма: я все ніяк не мiг застати Густава вдома. Так тривало, доки після чергової марної спроби не перестрів стару, що мешкала неподалiк вiд Дормонiв. От вона-то й повідомила, що Густав помер більше року тому! Вiявляється, протягом одного дня померла вся його сім’я: спочатку дружина із наймолодшим синком, потім інші діти. Вбитий горем Дормон сам поховав їх, а після замкнувся в будинку й нікому не відчиняв.
Там його і знайшли за пару місяців, коли епідемія вщухла. Вірніше, знайшли все, що від нього лишилось і поки не встигло згнити. І ще стара сказала, що тих людей, якi знайшли Густава, раптом обiйняв такий жах, що вони вискочили з халупи й кинулись урозтіч свiт за очi. Що сталося з рештками трупу, куди вони зникли, ні вона, ані будь-хто інший не знали. Так що того нещасливого дня я ні з ким не бачився. Просто не міг бачитись…
— Даруйте! — обурився я. — Хіба не ви розповіли мені, що…
— Диявол!!! Диявола в людському образі перестрiв я, молодий чоловiче! — заволав нещасний Хартлент. У його склеротичних оченятках не було нічого, крім божевiлля. — Безсумнівно, ворог роду людського довго залишався на тому місці, де без сповiдi, без покаяння помер клятий неслух Густав Дормон і де тривалий час лежало його тіло! Нечистий спокусив мене диявольською музикою, у якій було все і не було нічого водночас! І я позбувся всього! Спочатку втратив можливість зіграти бодай найпростішу п’єску. Після пережитого краху і ганьби від мене пішла дружина й забрала із собою все своє майно. А на додачу до нещасть від мене відвернулись навіть друзі! І тепер ви бачите оболонку пана Хартлента, колишнього великого скрипаля, що розбився вщент і котрого вже не повернути до життя!!!
Маестро перевернувся на живіт, уткнувся обличчям в долоні й заридав. Я ж пiдвiвся, відвернувся й поквапився полишити берег ставка. В мене виникло відчуття, нібито за мною крадеться мертвий вчитель музики, який стискає в руках теку з партитурою геніального концерту. Либонь він розраховує, що я куплю її?..
— Молодий чоловiче!
Я зупинився: дорогу заступив виснажений напівсивий старець зі скрипковим футляром в одній руці та з нотною текою в інший. Пан Густав Дормон власною персоною!..
— Я тут концерта склав на честь моєї обожнюваної дружини. Чи не бажаєте послухати?
Нотна тека вже лежить у траві, скрипка притиснута до підборіддя, смичок плавно ковзає по струнах. Повітря наповнюється невимовно прекрасною музикою. А я стою й не знаю, що робити. Пам’ятаю, у дитинстві я несамовито заздрив таланту свого вчителя… Невже привид Густава Дормона спокушатиме мене партитурою диявольського концерту, що звiв з глузду небораку Хартлента?!
Схрестивши пальці рук, як вчила мене у дитинстві стара нянька, я прожогом побіг геть. Мене ж переслідувала породжена смичком спокусника музика, прекраснiшої вiд якої не було в цiлому світі. А може, й не буде ніколи.
2-7 березня 1998 р., Київ
1

читати